Тисячі чоловіків та жінок зараз захищають Україну. На початку повномасштабного вторгнення до військкоматів були довжелезні черги з охочих іти воювати. І багато з тих людей потрапили на фронт.
Проте минув майже рік. Багато військових уже повернулися до цивільного життя. На те є різні причини, здебільшого — поганий стан здоров’я. Бійці отримують поранення, інколи такі, що несумісні з подальшим виконанням бойових завдань.
Ігор Золотар розповів для The Village Україна свою історію про участь у боях під Києвом та повернення з фронту додому.
Як вирішив піти воювати
Чоловік до повномасштабного вторгнення не мав військової професії. Він працював у банках, фінансових установах і платіжних системах. Коли розпочався повномасштабний наступ росіян, Ігор був директором департаменту з розвитку бізнесу NovaPay. Він відмовився від кількох пропозицій працювати за кордоном, бо завжди хотів жити у своїй країні.
— Я завжди дотримувався позиції, що житиму в Україні.
Для мене Україна — це спосіб життя. Місце, яке хочеться робити кращим, розвивати, — каже він.
Коли у 2013–2014 роках була Революція Гідності та АТО, Ігор активно займався волонтерством. Він ще тоді розумів, що вся ця ситуація не вирішиться мирним шляхом.
Тоді Ігор придбав зброю, деяку амуніцію, проте стверджує, що одному оборонятися не вдасться.
Справжня протидія може бути лише в підрозділі, який організований і діє в межах поставлених завдань, — підкреслює він.
Ще навесні 2021 року чоловік вступив до 130-го батальйону сил територіальної оборони Києва. Тоді передбачалося, що сили ТрО будуть залучені для захисту міст і громад. Ігор каже, що він не має надпотужних фізичних можливостей. Проте розумів, що може виконувати менш складні завдання для допомоги ЗСУ, щоб лінійні бригади не витрачали на це час.
Про початок повномасштабного вторгнення
Після 24 лютого 2022 року стало зрозуміло, що країні потрібні були всі, хто вмів тримати зброю в руках і працювати в підрозділах. Тож Ігор з побратимами прибули на точку збору до Солом’янської районної адміністрації. Ввечері вони обороняли аеропорт Жуляни.
Коли в березні під Києвом були активні бої, Ігор запропонував побратимам змінити військових в Ірпені, адже ті втомилися. Це було добровільно, але майже всі погодилися, Ігор теж.
Він каже, що саме там був його перший і найскладніший бій. Тоді довелося використати усі види озброєння, крім авіації. У цей час була і перша втрата підрозділу — загинув командир взводу на псевдо Марс.
Ігор вважає, що саме у цій ситуації, коли є загроза прориву ворога та великі втрати, ти стаєш військовим.
— Саме після першого бою людина внутрішньо розуміє, чи може вона далі воювати, чи це не її шлях. І якщо хтось не може, варто про це сказати своєму командиру, — радить Ігор.
Він згадує, що кілька місяців після цього ще виконував бойові завдання.
Про повернення з фронту
З часом здоров’я Ігоря гіршало. Він лікувався у різних госпіталях з червня по жовтень. Але ВЛК зробила висновок — не придатний до служби в лавах Збройних сил.
Тож уже в листопаді чоловік повернувся до колишньої роботи. Але згадує, що стан здоров’я впливав на концентрацію, пам’ять, уважність. Він почав швидше та більше втомлюватися. Перший місяць після повернення на роботу був найскладнішим, але зараз Ігор вже адаптується.
Я навіть “доживаю” до кінця робочого дня, — жартує він.
Зараз Ігорю все одно боляче та складно переживати те, що його побратими воюють, а він — ні. Проте він продовжує підтримувати військових та допомагати їм. Каже, що зараз більшість допомоги спрямована на лікування та реабілітацію бійців. А раніше доводилося купувати, наприклад, амуніцію.
Реабілітація Ігоря все ще триває. Він працює з лікарями та поступово повертається до цивільного життя. Навіть почав ходити на концерти та в кіно.
Незамінними на фронті є медики, які рятують життя. Раніше ми розповідали історію Олексія Любецького про роботу бойового медика на війні.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!