Призерка Олімпійських ігор Ірина Коляденко стала гостею чергового випуску подкасту SportTalk. Без прикрас розповіла ведучому Андрію Ковальському про складне дитинство, фактичну відсутність батьків, перші роботи та життя, повністю підпорядковане спорту.
Досягнення Ірини Коляденко
Ірина Коляденко — українська борчиня вільного стилю, представниця національної збірної України. Її спортивні досягнення надихають та вражають:
- срібна медалістка Олімпійських ігор 2024 року (Париж);
- бронзова призерка Олімпіади в Токіо (2021);
- триразова чемпіонка Європи;
- членкиня Ірпінської федерації вільної боротьби, яку зараз активно розвиває;
Важила 30 кг і була пацанкою
Ірина розповідає, що навчалась у спортивному інтернаті в Харкові. Саме там сформувався її характер:
— Я вступила в спортивний інтернат. Тоді важила 30 кг, була дуже маленька і худа. Мала коротку зачіску.
Якось стою в черзі в столовій і мені кухар каже: “мальчик-гімнаст, а тобі не буде забагато?!” Всі в черзі просто впали, адже наші дівчата мене знали… Так потім і прилипло до мене — мальчик-гімнаст.
Загалом я могла побитися, могла штовхнути, дівчат за волосся потягнути. Після коледжу минуло.
Було складно сказати “мама”
У розмові з Андрієм Ковальським спортсменка відверто розповіла, чого вартував шлях до великого спорту.
З раннього віку Ірина фактично не жила з батьками. Вона зростала з бабусями і дідусем, потім у спортивному інтернаті, а стосунки з мамою і татом почала налагоджувати тільки в дорослому віці:
— Мені трошки важко, бо я звикла думати й розраховувати сама за себе, а для мами — наче і не було цих 20 років. Хоче турботи від мене.
А мені перший час навіть тяжко було сказати слово “мама”. Я не звикла, що вона є поряд. Я казала їй: “Ей, агов…”, ну зовсім мені було незручно.
Але я стараюся забути ці 20 років. Я не відчуваю образу, бо я ніколи не відчувала себе сиротою, виросла нормальною людиною. Не знаю, як у нас з батьками буде далі, але зараз я просто хочу їм допомогти.
Спортивної карʼєри могло не бути
Також Ірина додала, що зі спортом взагалі могло не скластися, якби вона колись дослухалась до бабусі.
— Коли треба було вступати до університету, рідні сказали: “Вибач, але ми не можемо тебе забезпечувати”. Бабуся наполягала, щоб я закінчувала зі спортом і шукала нормальну роботу.
У мене була стипендія, але дуже мала, все одно треба було платити за гуртожиток, інші розходи. А коштів від спорту не було.
Згодом тренер мене підтримав, знайшов спонсора, який платив мені буквально копійки, але мені вистачало, щоб прожити й тренуватись.
Не вміла жити для себе
Врешті наполегливі тренування далися взнаки й Ірина сягнула Олімпійського Олімпу. Після медалі у Парижі 2024 року, нарешті має змогу трохи часу на себе.
— Зараз у мене період — “Для себе”. За 14 років у спорті я ніколи не відпочивала нормально, не мала відпустки. Я нормально для себе не жила, я жила спортом! Коли на кілька місяців від спорту відійшла, зрозуміла: є життя поза спортом. Люди, розмови, все нове.
На майбутнє Ірина не бачить себе в ролі тренера, але активно працює над розвитком жіночої боротьби:
— Мені цікавіше не бути тренером, а розвивати саму боротьбу. У нас є Ірпінська Федерація вільної боротьби, мені хочеться її підняти на вищий рівень. Щоб люди знали більше про спорт, про масовий спорт, про боротьбу.
Повне інтервʼю зі спортсменкою, де вона розповідає ще багато цікавого, вже вийшло на каналі SportTalk.
Бронзові медалістки з синхронного плавання олімпіади в Токіо та учасниці олімпіади в Парижі — Марина та Владислава Алексіїви також були учасницями подкасту SportTalk з Андрієм Ковальським. Найцікавіше — читай далі.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!