Історія 10-річного Назара та його мами, які через війну втратили найріднішу людину

Марина та її 10-річний син Назар проживають у Кривому Розі. Жінка працює бухгалтером у торговій фірмі, а хлопець навчається у школі та займається різними активностями — від співів до секцій з рукопашного бою.

Батько Назара вступив до лав ЗСУ. Понад рік він брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку, але, на жаль, його життя обірвалося внаслідок ворожого артобстрілу. Хлопець важко переживав смерть дорогої для нього людини, тому психологи докладали максимум зусиль, щоб повернути Назара до звичайного життя.

Більше про історію сім’ї читай у матеріалі.

Війна — це руйнування всього, що ти будував усе своє життя

Марина пригадує перший день російського повномасштабного вторгнення. Каже, що того ранку так спішила на роботу, що навіть не встигла прочитати новини.

Щоб не запізнитися, зателефонувала сестрі, щоб та відвезла малого до школи, а вона їй у відповідь сповістила, що в країні почалася війна. Чоловік працював шахтарем, і на момент вторгнення він вже був на роботі, адже якраз тоді в нього випала ранкова зміна.

Через те, що в Кривому Розі є кар’єри, вибухи в місті — явище досить звичне. Можливо, саме тому Марині й на думку не спадало, що в її місто прийшла справжня війна. Шок був настільки сильним, що вірити в реальність не хотілося до останнього.

Люди були в паніці, повсюди стояли величезні черги — до магазинів, аптек, банкоматів, автозаправок. А з другого дня почали лунати сирени, які сповіщали повітряну тривогу.

За нашим будинком розташований Дім молитви, і в ньому було облаштоване укриття, тож ми з Назаром тривалий час переховувалися саме там.

Але ситуація з кожним днем погіршувалася, і 7 березня сестра запропонувала виїжджати з міста. Ми вже тоді чітко розуміли, що ця війна триватиме не тиждень і не два. Рішення потрібно було ухвалювати дуже швидко. В результаті я з сином та моя сестра з дитиною евакуювалися до Польщі, — каже Марина.

Читати на тему

Я мрію стати розробником ігор: історія талановитого Ярослава, у дім якого вдруге прийшла війна

Фонд Діти Героїв допоміг 14-річному Ярославу втілити свою мрію в життя.

“З нами все буде добре”, — постійно казав Павло, чоловік Марини

У квітні чоловік Марини Павло долучився до лав ЗСУ. Це було його особисте рішення. Він потрапив у 55-ту артилерійську бригаду на Донецький напрямок.

Перед службою Павло зателефонував дружині й сказав, що впевнений, що з ним все буде добре. На превеликий жаль, так не сталося. Понад рік він мужньо обороняв країну від російських терористів, але одного дня його життя обірвалося на полі бою внаслідок артобстрілу ворога.

Я часто надсилала йому фото, як ми проводимо дні з сином. Він бачив всі успіхи Назара — в музиці, спорті, на дозвіллі тощо. І коли я бачила на екрані сині галочки, які вказували, що мої повідомлення прочитані, на душі ставало легше.

Не було жодного дня, щоб чоловік не побажав нам доброї ночі. Він завжди знаходив можливість нам написати. Але коли одного дня я не отримала від нього жодної звістки, то одразу зрозуміла, що щось сталося. О 7 ранку мені повідомили про його смерть, — зі сльозами на очах пригадує Марина.

Від цього дня життя Марини кардинально змінилося. Вона почала жити заново та до всього звикати без свого дбайливого чоловіка.

Поховали Героя на Алеї Слави у Кривому Розі.

“Моя найбільша підтримка — мій син!”

Марина каже, що в один момент зрозуміла, що дороги назад немає. Тому вона обрала боротися до останнього — продовжувати жити в таких обставинах, які випали на її долю, та виховувати свого дорогого сина Назара. І їй це вдається!

Назар каже, що поєднувати всі активності, якими він займається зараз, буває непросто, але батько хотів, щоб його син розвивався в різних сферах, тому постійно схиляв Назара до такого способу життя, всіляко мотивував його та підтримував.

В музичну школу хлопець почав ходити ще з першого класу. Батьки віддали його на співи, бо у дитинстві Назар трохи заїкався, а лікарі стверджували, що спів сприяє нормалізації дихання і це покращить мовлення хлопця. Так і сталося.

Після кількох занять вчителька сказала, що в Назара досить добре розвинений голос та слух, і йому потрібно рухатися далі в цьому напрямі. Таким чином через деякий час хлопець вже почав брати участь в різних музичних конкурсах та неодноразово займав призові місця. Ось зовсім нещодавно на одному канадському конкурсі зайняв друге місце з вокалу. Хлопець дуже задоволений результатом, а ще він радіє, що організатори прислали йому медаль за успіхи.

Тривалий час Назар мріяв доглядати за собакою, і тепер його бажання стало реальністю. Нещодавно в них з’явилося цуценя. Кажуть, що це чи не єдиний позитив, який стався з ними після початку повномасштабного вторгнення.

Освіта для дитини — насамперед

Назар відвідує школу з поглибленим вивченням німецької мови та двічі на тиждень займається з репетиторами, а також, завдяки БФ Діти Героїв, бере участь в онлайн заняттях з англійської. Мама Назара каже, що попри дуже складні обставини, в яких вони опинилися, освіта для дитини стоїть на першому місці, тому вона докладає максимум зусиль, щоб Назар виріс розумною та освіченою людиною.

“Війна навчила мене жити по-новому”

Я хвилююся, щоб смерть мого чоловіка не була даремною. І дуже не хочу, щоб мій син брав участь у цій війні. Тому ми маємо зараз робити все можливе, щоб зупинити цих московитів і остаточно вигнати їх з нашої землі, — каже Марина

Жінка ділиться, що за весь час спільного життя вона жодного разу не чула від нього лайливого слова чи крику. Павло був дуже спокійним і врівноваженим чоловіком. А для сина — особливим авторитетом.

Після закінчення війни Павло мріяв придбати нове авто та разом із сім’єю полетіти на відпочинок до Грузії. В нього було ще багато інших задумів і бажань, але їм не судилося збутися, бо Росія забрала його життя, як і в багатьох інших українців по всій країні.

Читати на тему

Війна забрала у мене рідного батька, але я досі відчуваю, як він надихає мене перемагати у спортивних змаганнях — історія незламної Лізи

Я дуже важко переживала втрату найдорожчої для мене людини. До останнього відмовлялася вірити в це, але, на жаль, дива не сталося, і мій тато справді загинув за Україну, — говорить Ліза.

— За останніх два роки моє оточення повністю змінилося. Зараз немає тих, хто досі не розуміє, що таке війна і яку ціну платять наші військові за свободу України.

Я не можу спілкуватися з тими, хто не цінує можливість прокидатися кожного дня і спокійно насолоджуватися ранковою кавою в рідному домі чи кав’ярні.

Здебільшого моє коло спілкування — це дружини військових, бо вони найбільше розуміють, що відбувається в моєму серці. Мій біль є близьким для них. І своє горе я можу розділяти лише з ними та з рідними, які щиро підтримують мене, — ділиться Марина.

Мене підтримує БФ Діти Героїв. Відчувається, що там люди працюють не просто так, а щиро хочуть допомогти тобі, підтримати, порадити, підставити своє плече. Це дуже цінно і я безмежно дякую їм за їхню роботу

Завдяки фонду Назар відвідував дитячі табори, де з ним працювали психологи. Якщо раніше хлопець говорив мамі, що хоче померти, аби зустрітися зі своїм татом, то після табору в нього з’явилася мрія отримати телескоп через який він спостерігатиме за ним у небі.

— Мій коханий чоловік був і залишається найкращим з кращих. Він був дуже надійним і відповідальним, такий батько зустрічається лише раз на все життя. Дякую долі, що дала мені можливість відчути себе щасливою жінкою поряд з ним.

Хочеться, щоб всі українці розуміли, що насправді відбувається в нашій країні. Ми повинні працювати й допомагати ЗСУ, щоб наші військові відчували нашу підтримку і розуміли, за що вони воюють і кого захищають, — каже Марина, дружина полеглого військовослужбовця.

Ще одна історія — про Вероніку з Кривого Рогу. Її роботи з бісеру виставляються на міжнародних та українських виставках. Ця творчість допомагає їй відволіктися від втрати — батько Вероніки зник безвісти на війні.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.