Повномасштабне вторгнення Росії зруйнувало не один бізнес українців. Сьогодні ми розповімо про Сергія Свириденка, якому довелося евакуйовувати свою екоферму Козацьке подвір’я з Іванопілля на Донеччині.
Він розповів Наталії Найдюк з УП.Життя, як заснував ферму та як пройшов переїзд.
Сергій уже не вперше тікає від російської агресії. Ще у 2014 році йому з родиною довелося виїхати з Донецька. Тоді він працював у торгівлі, купував гуртом м’ясо та ковбаси та розвозив по магазинах. Але з вторгненням Росії все змінилося.
Його друзі торговці розповідали, що у Донецьку багато росіян, їх легко було впізнати: вони сміялися з деяких українських слів та не могли порахувати гривні.
Потім у місті почалися мітинги, приїздило багато автобусів з Ростова. Росіяни вважали, що в Донецьк звозять львів’ян на проукраїнські мітинги.
Сергій показував одному такому міліціонеру паспорт із реєстрацією, щоб довести, що він місцевий.
Навесну ситуація ставала все напруженішою. Наприкінці травні один такий міліціонер хотів забрати вторговані кошти сина Сергія. Коли той сказав, що не віддасть, міліціонер сам забрав гроші з сумки. Потім пригрозив, що на блокпості можуть забрати машину, а його кинути до в’язниці. Тоді родина зрозуміла, що треба їхати з міста.
Перший переїзд
На початку червня 2014 року Сергій з родиною виїхали на дачу в село Іванопілля Костянтинівського району, яке залишилося на підконтрольній території. Вони були переконані, що ситуація вирішиться за кілька тижнів. Але довелося залишитися там на вісім років.
В Іванопіллі він пішов до військкомату. Півтора року служив у 54-й бригаді артилеристом, воював на Світлодарській дузі.
Після повернення з фронту захотів заснувати козину ферму.
— Чим же ще в селі займатися, як не фермерством. Корови є у всіх, а кози — мало в кого. Спочатку ми придбали сім звичайних кіз. Потім почали вивчати, що й до чого. Замовили з Німеччини першого елітного цапа. І так воно все потихеньку закрутилося, — згадує Сергій Свириденко.
Разом з розвитком козиного господарства чоловік виготовляв м’ясні делікатеси зі свинини. У 2017-му виграв грант та збудував маленьку сироварню.
Свої вироби він продавав у місцевих крамничках, на ярмарках та через інтернет.
Початок повномасштабного вторгнення
Повномасштабний наступ Росії вже вдруге руйнує плани Сергія на життя. Продавати товари через інтернет він не міг, адже йому заблокували рекламу. Без неї важко було просувати виробництво. Ярмарки закрилися, місцеві крамнички стали дедалі менше закуповувати товару, адже люди виїжджали з населених пунктів.
Згодом лінія фронту все більше наближалася до села. Сергій зрозумів, що тримати господарство в таких умовах неможливо.
Ми постійно чули артилерію, адже до лінії розмежування було всього 30 км. Але у нас був газ, вода, електроенергія та інтернет. А ось після 24 лютого все змінилося, — каже він.
Важко було шукати корм для тварин та воду. В його господарстві було 150 кіз, 50 цапів та 250 козенят. Він зрозумів, що тварини тут не виживуть. Треба або переїжджати усім, або вони тут загинуть.
У те, що все мине за кілька тижнів, чоловік більше не вірив, бо мав досвід 2014-го року. Сергій з липня почав їздити Україною та шукати місце, куди можна виїхати з тваринами.
— По телебаченню вийшла передача про мою ферму, її побачив волинський підприємець Іван Будь. Він і запросив мене до свого старого господарства на Волинь, — каже чоловік. Так почався переїзд.
Про переїзд із тваринами
На початку вересня Сергій Свириденко найняв спеціальний транспорт для перевезення тварин. Перевіз усе обладнання, також забрав двох працівниць та готову продукцію.
— Переїзд обійшовся у понад 150 тис. грн. Я хвилювався, що тварини не витримають такої довгої дороги. Але минулося, у дорозі вижили усі. Ми виїхали близько 16 годин, а наступної доби були вже на місці, — розповідає фермер про переїзд.
Зараз кози обживаються на новому місці, адже для них незвичний новий клімат. Деякі тварини похворіли, а шестеро, на жаль, померли.
Сергій продовжує облаштовувати ферму. Треба ще встановити водонапірну вежу, перегородки, облаштувати кімнати для працівниць.
Сергій Свириденко та Іван Будь, який запросив його до себе, налагоджують партнерство. Зараз чоловікові потрібні корми для тварин.
За мінімальними оцінками на це потрібно витратити 200 тис. грн. Фермери не мають таких коштів, тож відкрили збір на банку Монобанку. Усі небайдужі можуть підтримати чоловіка та його кіз.
Козине молоко поки продає заготівельникам. За словами Свириденка, його купують по 7 грн за літр, але його собівартість — 15 грн. Це не вигідно, але поки чоловік не має інших варіантів.
Сергій вже отримав грант від Данської ради на закупівлю обладнання, якого не вистачало. Також чекає на рішення Ветеранського фонду щодо купівлі автомобіля, на якому можна розвозити товар по крамницях.
Раніше ми розповідали історію Катерини Тарасенко, яка створила прихисток-ферму для переселенців.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!