Першу свою нагороду орден Богдана Хмельницького III ступеня командир сьомої бригади тактичної авіації полковник Євген Булацик отримав ще влітку 2014 року.
Зараз він уже кавалер ордена За мужність. Та після того, як його екіпаж на одному двигуні пролетів 330 км від позицій ворога та сів на оперативному аеродромі, виконавши бойове завдання, здається, цьому чоловіку немає завдання не під силу.
Ще майже дев’ять років тому Євген почав свою справу у ранзі підполковника і почав звільняти українські землі від загарбників. Тепер його історію розповідає й сам головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.
Та коли самого Євгена запитують навіть зараз про кількість його бойових вильотів, то завжди відповідає однаково: “Недостатньо”.
Якщо ми зараз досі воюємо і досі ще не перемогли, то їх (бойових вильотів, — ред.) недостатньо.
Тому разом зі своєю сьомою бригадою продовжує всі ці роки боронити нашу свободу. Та попри весь досвід та підготовленість, 24 лютого змусило його побратимів діяти швидко.
Сам полковник Євген Булацик тоді був на курсах підвищення кваліфікації, про початок бойових дій дізнався зі дзвінка сина, який тоді був у Харкові. Тоді чоловік одразу вирішив дзвонити своєму заступнику.
Чую, що він підняв трубку, але говорив не зі мною, а з людьми, які навколо: “Повітря, повітря, обстріли”.
Тоді чоловік зрозумів, що ворог намагається знищити українські літаки. Тому його підлеглі практично з домівок одразу стрибали у літаки, аби врятувати весь гарнізон.
Зараз Євген втішено пригадує, що того дня вдалося зберегти усі повітряні судна. Зазнали уражень лише ті, що вже не підлягали ремонту і слугували так званими хибними цілями.
Чоловік говорить, що його підлеглі дуже свідомі та віддані люди, а така вдала операція порятунку лише вкотре свідчить про їхній професіоналізм.
Сьома бригада — це, можна сказати, все моє життя. Це своєрідний літак, у якому кожен відіграє свою роль. Я сиджу за штурвалом цього літака, але по суті він може літати й сам.
Та іноді вдавалось продемонструвати свої вміння й самому полковнику. Євген згадує, коли йому потрібно було допомагати морським піхотинцям під час звільнення населеного пункту Давидів Брід. Захисники тоді надали йому та екіпажу дані, де та в якому лісі перебувають окупанти.
Спочатку я одним літаком пройшовся. Окупанти так і не зрозуміли, що сталося, оскільки ані ПВО, ані їхня авіація не спрацювала. Потім подумав “А чому б не повторити?”
Пізніше морська піхота надіслала відео Євгену. Військові розповіли, що в той ліс навіть заходити не було ані бажання, ані потреби, адже звідти окупанти самі виходили та здавались.
“Допомагали” загарбники вести проти себе ж і в інших операціях. Так сталось і під час звільнення острова Зміїний. Коли окупанти тікали звідти, то залишили дещо по собі. Євгену та його підлеглим дали наказ знищити все, що залишили росіяни.
Вже на підльоті до цілі нам кажуть: “Відставити, повертайтесь на базу”. Наш Байрактар висів і знімав, як пройшла пара російських Су-24 і сама нанесла удар по острову Зміїний. З восьми бомб по острову поцілила тільки одна.
Євген жартома говорить, що за таке навіть хотіли подякувати, оскільки не довелось витрачати свої боєприпаси на російський непотріб.
Та не варто вважати, що кожен виліт для професіонала — це легка прогулянка, з якої ти гарантовано повернешся живим. Під час операції з евакуації поранених захисників з Азовсталі Євгену разом з його побратимами необхідно було стати надійним прикриттям.
Українські гелікоптери могли б стати надто легкою ціллю для ворожої ППО. Тому поки вони виконували свою місію, полковник разом зі своїми підлеглими відволікав ворога.
Ми в цей час на Су-24 проводили демонстраційні дії на пошук цілей та їхнє знищення. Оскільки там місія вдалася, то й ми свою роботу виконали теж добре.
Попри тишу щодо інших завдань Євгена та його побратимів, чоловік запевняє, що робота триває, а наші льотчики щоденно здійснюють ураження наземних сил противника.
Та заспокоїтись, як говорить Євген, він зможе лише після того, як вдасться вигнати ворога з українських земель принаймні на найближчі мільйон років. А доти — робота триває.
Коли виженемо ворога з нашої землі, коли будуть підписані гарантії безпеки, що вони не сунуться на нашу землю найближчі мільйон років, тоді я, можливо, порахую (бойові вильоти, — ред.) і скажу: “Все, достатньо, я свою роботу зробив!”
Українська авіація вражає! У нас не такі сучасні літаки, як у країн-партнерів, їх не так багато, як у ворога. Проте наші військові льотчики вражають своїми вміннями, увесь світ захоплюється їхнім професіоналізмом та хоробрістю. Читай історію старшого лейтенанта Андрія про роботу на аеродромах.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!