На передовій не так страшно, як у тилу! Розповідь командира про мистецтво ухвалювати критично-правильні рішення на війні

Святослав був впевнений, що повномасштабне вторгнення Росії — неминуче. Він готувався до цього кілька років. Контракт на проходження служби в резерві уклав ще у 2019 році. Відтоді активно відточував свої навички.

Чоловік — командир роти однієї із бригад ТрО, за освітою Святослав — інженер-механік, закінчив військову кафедру. Свою історію він розповів для Армія.Inform. 24 лютого 2022 року він прокинувся вранці та першим ділом глянув на свій телефон. Здивувався, адже побачив 38 пропущених викликів. Його першою думкою було: “Проспав”. Але годинник повідомляв про шосту ранку.

Святослав відкрив стрічку новини й зрозумів — почалося. Чоловік відразу поїхав на службу, дорогою думав лише проте, де взяти людей, щоб доукомплектувати роту.

— З приємним здивуванням побачив, що охочі вступити до лав тероборони вишукувались у три шеренги біля Територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Увесь штат я набрав за кілька днів, — згадує командир.

На передовій не так страшно, як в тилу

Підрозділ Святослава на початку повномасштабного вторгнення охороняв об’єкти критичної інфраструктури в Івано-Франківську. Разом з цим військові постійно тренувались, готуючись до активних бойових дій: проводили навчальні стрільби, вчили тактичну медицину.

Потім бригаду направили на фронт у Запорізьку область. Святослав переконує, що на передовій не так страшно, як у тилу.

Там ти психологічно готовий до постійних “прильотів”. А на другій лінії дещо втрачаєш пильність, тому обстріл може заскочити зненацька.

Одного разу командир отримав контузію, перелом ребер та надірвану ключицю. Пройшов лікування та повернувся до своєї бригади.

Читати на тему

Як казав митець — я стріляти хочу!Історія аеророзвідника на псевдо Інструктор

Ліквідувати окупантів Інструктору не звикати. Зі зброєю чоловік знайомий ще з 2014 року. Тоді пішов у добровольчий підрозділ.

Війна — це мистецтво

Святослав розповідає, що найважчий етап був для його бригади із кінця липня по кінець вересня минулого року. У той період російські окупанти постійно обстрілювали позиції наших захисників. Проте наші бійці теж завдавали чималих втрат ворогу.

Чоловік згадує, як доводилось тікати від ворожих мінометів. Каже, на війні ситуація міняється щохвилинно, й критично важливо вміти швидко ухвалювати правильні рішення.

Працюючи на виїздах, ми вже вивчили: якщо перші міни лягли позаду нас, то наступні ворог намагатиметься закинути на випередження. 

Наш водій навчився добре відчувати такі моменти й одного разу буквально врятував групу. Він їхав, а потім різко зупинився. Спочатку ніхто не зрозумів, що сталось. Почали його “смикати”. Я дав команду всім замовчати, — каже командир.

За кілька секунд ворог влучив у те місце. де зараз могла б проїжджати автівка військових. Після цього водій зірвався з місця, тому бійці змогли сховатись у посадці. Ворог вже просто фізично не міг їх дістати. 

— Всі залишились цілі та неушкоджені. Цей випадок яскраво показує, що війна — це мистецтво: треба вміти виконувати поставлене завдання з мінімальною кількістю втрат, — переконує Святослав.

Удома на Святослава чекають мати та молодший брат: саме заради них, заради того, щоб не пустити російських окупантів до рідної домівки, чоловік пішов захищати Україну.

Раніше ми розповідали історію моряка-прикордонника Олександра Морського про оборону Маріуполя та російський полон.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Фото: Владислав Дем’яненко