Мріяла розвивати освіту для українських дітей…Історія загиблої парамедикині Чека

Війна стосується кожного, тож за нашу свободу борються як чоловіки, так і жінки. 

Ця історія про парамедикиню Ірину Цибух, на псевдо Чека. Вона з командою евакуювала поранених бійців з поля бою та надавала повноцінну медичну допомогу.

На жаль, 29 травня 2024 року Чека загинула під час ротації на Харківському напрямку. Тож її історія стала ще одним доказом, що Росія вбиває найкращих українців та українок.

Згадки про 24 лютого

Ірина того дня була у Краматорську. Там вона мала презентувати свій фільм про дітей з Луганської та Донецької областей. Жінка піклувалася про те, щоб діти навіть у віддалених куточках України мали якісну освіту та розвинуту інфраструктуру. Тож своїм фільмом хотіла привернути увагу до цієї проблеми.

— Планували показати фільм у Сєвєродонецьку, потім — у кінотеатрі Жовтень у Києві. Але повномасштабна війна все змінила. Зараз майже всі населені пункти, про які йдеться у фільмі, окуповані Росією, — зазначала Ірина.

На початку повномасштабної війни жінка замислилася, де вона може бути найефективнішою. Тоді зрозуміла, що працюватиме парамедикинею.

Я вмію робити все за протоколом MARCH і надавати допомогу за найвищими стандартами американських бойових медиків, — наголошувала жінка.

Про службу

Ірина та її команда працювала з морськими піхотинцями. Жінка захоплювалася роботою військових, адже вони виконують надскладні операції та звільняють окуповані території.

— Я завжди розраховую на те, що мій день пройде без жодного пораненого. Проте зараз дуже активна фаза на фронті, і ми два тижні безупинно чергуємо без відпочинку, — розповідала Ірина.

Також Ірина зазначала, що не стикалася з гендерною дискримінацією на службі: після першого бою повага перестає бути гендерним питанням. Жінка швидко знайшла спільну мову з військовими і почала співпрацю. Вона показала морським піхотинцям, на що здатна, адже евакуювала поранених просто під обстрілами.

Я не відчувала жодного разу, що у мені сумнівалися через те, що я дівчина, — говорила вона.

До Ірини всі ставилися як до сестри, а бійці завжди дякували їй після бою.

Читати на тему

Ризикувати своєю безпекою, але врятувати пораненого! Історія військової медикині, яка служить на фронті

Розповідаємо історію медикині, яка несе службу вже п’ятий рік й нині рятує життя на фронті.

Про те, що вразило найбільше

— Росія застосовує все — окупанти спалюють землю і винищують цілі села і міста. Потім приходять до місцевих, що вижили, й вимагають в них їжу, — ділилася Ірина.

Парамедикиня розповідала, що не лишають байдужими й мирні мешканці, які просто благають не лишати їх російським військовим.

Вражають бійці, які безстрашно вступають у бій, а отримавши поранення, крізь крик знаходять в собі сили жартувати зі мною під час евакуації, — говорила жінка.

Також Ірина до глибини душі захоплювалася відданістю бійців, з якими вона служила та рятувала життя іншим.

Жінка вважала головним завданням рятувати тих, хто бореться за Україну. Адже який сенс брати участь у міжнародних чи грантових проектах, щоб відбудовувати інфраструктуру України, якщо її може не бути?

— Морські піхотинці — це надзвичайні бійці, з якими честь іти в бій і заради яких я ризикую життям. Це люди, яких не хочу підвести. І побратими, які загинули — хочу, щоб вони пишались подругою Чекою, — ділилася Ірина.

Про Україну у майбутньому

Сумно, що для національного становлення нам довелося переживати війну, покидати свої домівки або їхати на фронт.

Проте дівчина вважала, що саме це допомогло українця зрозуміти, хто вони є насправді. Адже ніхто себе так добре не розумів, як зараз. Ірина була впевнена — в нашої країни велике майбутнє. Вона вірила, що війна закінчиться нашою перемогою і тоді кожен зможе реалізувати себе. Адже, на її думку, щасливе й світле майбутнє для країни — це коли громадяни можуть стати тими, ким хочуть бути.

Ірина наголошувала: любила Україну ще до війни, а у майбутньому хотіла жити саме тут і розвивати освіту й можливості для українських дітей.

— Я б дуже хотіла, щоб світ цінував подвиги українців, тому що це один з найкращих світових прикладів того, як люди відстоюють свою свободу. Ми боремося за демократію, рівність, свободу й за те, щоб бути вільними людьми в Україні. За це віддаємо своє життя. Я б дуже хотіла, щоб усі це усвідомлювали, — наголошувала Ірина.

— Я така ж молода дівчина, як будь-яка у Франції чи Іспанії. Ми відрізняємося тільки тим, що на нашому кордоні тоталітарний режим, котрий напав на країну, яку я дуже люблю, — казала вона.

Вона наголошувала, що хоче жити саме в Україні. Через це й боронила свою державу і віддала за неї життя.

Українські жінки стоять пліч-о-пліч з чоловіками у цій війні, демонструючи свої вміння та заслуговуючи на повагу. Раніше ми розповідали історію командирки взводу Юлії Микитенко, яка впевнена, що війна не має гендеру.

Фото: Elle / Юлія Фобія, Юлія Кочетова

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!