Через постійні обстріли російських військових на окупованих чи прифронтових територіях люди не один місяць мешкають у підвалах. Так само і родина Комарницьких. Уже 11 місяців рідні провели в укритті в Чорнобаївці.
Свою історію про життя в окупації та облаштування підвалу Ірина Комарницька розповіла для Суспільного.
У підвалі є все необхідне
До облаштування свого укриття родина поставилася відповідально. Тут їм довелося жити довгі місяці, подбали навіть про опалення. Гріють підвал за допомогою буржуйки.
До зими готувались, буржуйку зробили і по сьогодні топимо, — говорить Ірина.
За її словами, в укритті вони можуть почуватися у відносній безпеці. Його облаштували так, щоб було два виходи. Є додаткові драбина та люк. Це допоможе вибратися, якщо укриття засипле.
У підвалі облаштували спальні місця, є їжа, а головне — аптечка. В ній зібране найнеобхідніше: від перев’язок до джгутів та навіть уколів.
Навіть Новий рік зустріли у підвалі
Дівчинка Ліза каже, що за весь час перебування у підвалі дуже здружилися з сусідами. Тож вона вважає їх вже своєю родиною. Зараз в укритті мешкає дев’ятеро людей. А на початку повномасштабного вторгнення їх було 19, наймолодшому хлопчику — дев’ять років.
Я, мій молодший брат, бабуся, дідусь, батьки, сусіди, тьотя Іра. За цей період навіть з сусідами здружились, стали однією сім’єю, — каже вона.
Ліза з братом Єгором п’ять місяців провели в окупованій Чорнобаївці. Потім поїхали до Одеси. Вони повернулися додому, щойно почули новини про звільнення Херсона. Вони вже звикли до життя в підвалі, проте все одно страшно через обстріли.
Через окупантів, що не дають людям спокою, довелося й Новий рік зустріти в укритті. Ще досі на стелі можна побачити новорічні прикраси. Ірина всі дев’ять місяців окупації провела в Чорнобаївці. Каже, попри усе, намагалися зробити атмосферу свята.
За її словами, період окупації був найстрашніший.
— Люди, які не прожили в окупації, цього не розуміють.
Найстрашніше, коли ти хочеш вийти на вулицю, поспілкуватись, а цього не було, бо можуть і розстріляти. Ми ж не знаємо їхніх (окупантів — ред.) думок. Ми боялися, — зізнається Ірина.
Життя у підвалі жінка старалася фільмувати. Каже, хоче усе зберегти, адже це їхня історія. Родина вірить, що скоро вони і решта українців зможуть повернутись до звичного, мирного життя.
Українці не здаються й продовжують жити та працювати, попри небезпеку обстрілів. Раніше ми розповідали історію фермера з Миколаївщини, який сіяв поля під звуки вибухів.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Фото: Суспільне Херсон