Розмінування — мистецтво, помножене на ґрунтовні знання! Історія сапера, який зачищав Донеччину та Київщину

Сапери працюють чітко, кожен рух має бути виваженим, адже від їхньої роботи залежить життя людей. Герой цієї історії — сапер з 20-річним досвідом Іван Івасенко. Він брав участь у розмінуванні Донеччини й отримав травму, після якої потрапив до запасу. Цього року розміновував Київщину. Його історію розповіли в Армія.Inform.

Чоловік наголошує, що сапер спершу працює за методичкою, а далі робота перетворюється у справжнє мистецтво.

— Неможливо досконало знати всі зразки різних вибухонебезпечних предметів, їх сотні. А ось оцінити на місці розмір, вагу, принцип дії вибухонебезпечного предмета, визначити безпечну відстань до нього, з якого боку можна підійти, як правильно знищити, де поставити заряд тощо — це вже свого роду мистецтво, помножене на ґрунтовні знання, — підкреслює він.

Зараз Іван служить у лавах однієї із зенітних ракетних бригад, а раніше 20 років працював у ДСНС.

Про поранення

Іван брав участь у розмінуванні Донеччини, під Сопиним разом із колегами потрапив у пастку та дістав важке поранення. Вони наблизилися на небезпечну відстань до міни з лазерним підривником.

Чоловік зміг отямитися лише за чотири доби. У нього була сильна контузія та травма хребта, унаслідок чого не міг ходити чотири місяці. Каже, що став на ноги завдяки нашим лікарям. Проте чоловіку довелося покинути роботу і звільнитися у запас.

Іван відчував, що повномасштабна війна буде. У нього заздалегідь був зібраний рюкзак. Тож 24 лютого він пішов до найближчої частини.

Читати на тему

Бив окупантів з гумором, поширював правду та вижив попри прогнози лікарів — історія про незламний дух сапера

Розповідаємо історію сапера, який боровся на справжньому й інформаційному фронті та отримав тяжкі поранення.

Про розмінування Київщини

З лютого чоловік має справу з різними снарядами та бомбами — ПОМ, МОН, Ф-1, касетні та авіаційні бомби. Він зізнається, що з такою кількістю вибухонебезпечних предметів ще не стикався. Іван згадує історію з Василькова. Тоді треба було перевірити недобудову, де перебував диверсант.

 — Майже наосліп довелося перевірити всі чотири поверхи будівлі. Виявили “гніздо”, де він сидів, та встановлену на “відході” розтяжку з гранатою Ф-1 без чеки, розраховану на найменший доторк.

Було видно, що працював не дилетант, який начитався книжок, — розповів сапер.

Також він розповів, як російський бомбардувальник скинув дві фугасні авіабомби по 500 кг. Одна з них залишила по собі величезний котлован на місці двох приватних будинків. Тоді загинули люди, а сусідні будинки понівечило вибуховою хвилею.

Друга бомба впала на приватний будинок, але, на щастя, не здетонувала. Вона пробила дах та заглибилася на півметра у підлогу. Спеціалісти діставали її на свій ризик.

— Коли ми почали її оглядати, спочатку подумали, що то — підвісний бак. Згодом, побачивши стабілізатори, зрозуміли — бомба.

Але вона впала так, що фактично не було можливості перевірити, чи підривник знятий із запобіжника, чи ні.

Родині, що перебувала в будинку під час прильоту, казково пощастило — всі вижили, — ділиться військовий.

Про розмінування ворожих позицій

Росіяни, коли тікають, залишають після себе багато мін та вибухових снарядів. Тож саперам треба все оглядати та розміновувати. Іван каже, що найскладніші протипіхотні міни.

— Міни серії ПОМ: ПОМ-2, ПОМ-2С, ПОМ-3 — найпідступніші. Їх категорично заборонено розміновувати та наближатися до них.

Зазвичай їх знищують, розстрілюючи зі стрілецької зброї з-за укриття зі значної відстані, — пояснює Іван.

Також сапери його бригади збирали уламки збитих ракет та передавали їх фахівцям для вивчення. Івану в перші місяці повномасштабного вторгнення доводилося лише протитанкових мін “знімати” десятками. Він навіть не хоче припускати, скільки потрібно часу, щоб усе розмінувати.

Закликає жителів звільнених територій не поспішати повертатися додому. Адже він особисто бачив, як росіяни мінували шухляди з білизною у будинках та навіть криницю. Він відверто дивується такій жорстокості до мирного населення.

Зараз чоловік ділиться своїм досвідом з іншими. Він  тренує бійців на одному з полігонів Київщини. Іван підкреслює: постійне навчання — це безпека і життя кожного воїна. Не можна цим нехтувати.

Раніше ми розповідали історію військового Іви, якому дивом вдалося вибратися з окупованої Херсонщини.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!