Історія, варта шпигунського фільму: як 64-річний рибалка партизанив у Херсоні

Рух спротиву в Херсоні Жовта стрічка став відомий своєю сміливістю та діяльністю в окупованому місті. Але у Херсоні також був сильний партизанський рух. Люди об’єднувалися й передавали інформацію українським військовим, попри загрозу життю.

Херсонські партизани будували схеми передачі зброї з кодовими іменами, паролями. Усе було чітко побудовано — якщо знайдуть одного, це не видасть інших.

Завдяки сильному партизанському руху українські військові змогли швидко звільнити місто. Історію херсонських партизанів та 64-річного Валентина Єрмоленка розповіли у The New York Times.

Діяльність українського підпілля у Херсоні схожа на шпигунський фільм. До партизанського руху приєдналися студенти, механіки, бабусі та навіть заможна пара, яка лагодила свою яхту й опинилася в міській пастці на більшу частину року.

Люди знімали таємні відео російських військ і відправляли їх українським силам разом із координатами на карті. Дехто навіть створював невеликі штурмові групи, які вночі відбивали російських солдатів, наводячи на них страх і параною.

Усі дані передавали українським спецслужбам у режимі реального часу через спеціальні чат-боти в месенджерах.

Туманний ранок. Човен. Росіяни

Валентин Єрмоленко — рибалка. Одного туманного ранку він плив по вузькій протоці річки Дніпро. Його надувна шлюпка розсікала туман. У маленькій пластиковій ванні під рибальською сіткою він сховав три розібрані автомати. Аж раптом перед ним на патрульному катері з’являються російські військові.

Вони поцікавилися, що Валентин робить на річці й що у нього у ванночці під сіткою.

У той момент серце Валентина завмерло, він злякався, адже розумів, які наслідки можуть бути, якщо окупанти знайдуть зброю.

Російський військовий уже був за кілька метрів, щоб побачити зброю… Чи то він не знав, як правильно підіймати рибальську сітку, чи то не хотів бруднити руки того дня… Зброю не знайшли, Валентин залишився живий.

Схема працювала, як ланки ланцюга

Коли дивишся на Валентина та Олену Єрмоленків, і на думку не спаде, що вони можуть бути партизанами. Зараз же, коли вони готують на кухні їсти, сперечаються, хто більший патріот.

— Я змусила тебе почуватися так, — сказала вона, сміючись.

— Ну, — зітхнув пан Єрмоленко, — можливо, ця країна дала мені не все, чого я хотів. Але це все одно моя країна, — говорить Валентин. Він родом з Білорусі. До Херсона приїхав 1978 року після служби в армії. Тут познайомився з Оленою, з якою невдовзі одружився.

Читати на тему

Ми хочемо показати, що сміливість — це українці: історія активістів руху спротиву Жовта стрічка у Херсоні

“Ми подумали, що було б добре нагадувати, що тут все ще Україна”, — розповідає один із засновників руху Жовта стрічка.

Подружжя переїхало у прирічковий район Херсона під назвою Острів. У цьому районі люди заробляють рибальством, працею на кораблях чи суднобудівних заводах — усе пов’язане з водою. Єрмоленки теж мали бізнес із копчення риби, але кілька років тому пішли на пенсію. А 24 лютого їхнє життя, як і всіх українців, перевернулося з ніг на голову.

Ілюстративне фото

Валентин та його онук-тезка з перших днів записалися до тероборони. Росіяни швидко захопили Херсон. Місцеві бійці тероборони намагалися їх стримати, що закінчилося трагедією у Бузковому парку.

Після цих подій опір у Херсоні змінив свою тактику — люди пішли в підпілля.

Читати на тему

Навіть руїни не збираюсь віддавати росіянам! Історія військового, що брав участь у боях у Бузковому парку Херсона

Військовий розповів про перші дні окупації Херсона та бої у місті.

Члени місцевих сил оборони та інші цивільні почали шпигувати за російськими військами в місті. Українські служби безпеки заохочували це — за кілька днів після початку війни вони створили спеціальні канали в Telegram та інших службах обміну повідомленнями, щоб люди отримували стратегічні підказки.

Єрмоленки зголосилися зібрати інформацію зі свого району. Оскільки вони довго жили на Острові, то знали всіх, і пан Єрмоленко підтримував контакти з українськими військовими з сил ТрО. Родині Єрмоленків щодня надходили десятки відео, аудіо, фото та текстів з інформацією щодо розміщення та пересування окупантів.

Усе це було неймовірно небезпечно, але дуже багато людей були готові ризикувати. Дім подружжя став “передавачем”. За їхніми словами, у них усюди були свої люди.

Але російські військові розуміли, що за ними стежать. Вони вишукували підозрілих, на їхню думку, людей, викрадали та піддавали тортурам.

Попри це мешканці знаходили шляхи опору. Так у квітні по всьому Херсону почали з’являтися жовті стрічки.

Валентин почав займатися небезпечнішою справою — переміщувати зброю. Він отримував закодовані повідомлення — кодове ім’я, місцезнаходження і пароль. Зброя тоді передавалася від цивільного до цивільного. Згодом її передавали українським спецслужбам під прикриттям, які тихенько просочилися назад до Херсона, або бійцям підпільної територіальної оборони.

Ілюстративне фото

— Система була побудована, як ланки в ланцюзі. Ніхто не знав наступної ланки, тож якщо когось спіймають, це не скомпрометує всю операцію, — розповідає Єрмоленко.

Голова Херсонської обласної ради Олександр Самойленко розповів, що інформація, яку надавали партизани у режимі реального часу, неабияк допомогла зупинити роботу колаборантів та звільнити Херсон. Він назвав два чинники успіху: американська високоточна артилерія та партизанська розвідка.

Тільки завдяки мешканцям звільнення відбулося так швидко, — наголосив Самойленко.

11 листопада, коли ЗСУ звільнили Херсон, подружжя Єрмоленків приїхало на головну площу та приєдналося до святкування.

Згодом чоловік та дружина зібрали зо 20 людей, які допомагали у партизанському русі, й подякували їм. 

— Я хочу подякувати всім на Острові, хто нас не зрадив, — наголосив він. А потім усі повільно почали повертатися до свого звичного життя.

Звільнення Херсона продемонструвало усьому світу мужність та силу українців, готовність боротися до кінця. Раніше ми розповідали, як Херсон чинив опір під час окупації.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!