Між небом і землею — історія вічного кохання під номером 7793, яке зруйнував снаряд під Бахмутом

“Ми — маленька сім’я”, — повторювала собі Алла Карпенко, ніби мантру, коли санітари у морзі запитали, ким вона була Євгенію Базилевському.

Її емоційна фотографія звідти змусила забути про слова мільйони українців. Вона тримає свого 27-річного коханого за вже холодну руку, на якій прикріплений напис 7793.

Я буду вічно тебе тримати за руку, мій Героє. І навіть якщо ти вже не з нами. Я ж обіцяла.

Його душа вже покинула понівечене тіло, але кохання залишилось назавжди. Принаймні, його й досі відчуває Алла, яка після смерті коханого почала вести свій щоденник.

13 грудня вона написала, що дуже хоче обійняти. Він відповів, що перед цим має прийняти душ. Останнє повідомлення від Алли Євгеній вже не побачив.

Я написала, що люблю тебе навіть смердючим і немитим. Таким тебе сьогодні і побачу — закривавленим, брудним та понівеченим. Але я тебе й таким люблю.

А на наступний день Аллі повідомили, що її коханий загинув. Командир роти на власні очі бачив, як уламки снаряду пронизали його тіло.

Прилетіло акурат у голову, пробило легеню та роздробило ногу. Євгенія ще певний час намагались реанімувати, але все було марно.

Як ти і казав, кулі тебе не люблять. Зате осколки та міни тебе переслідують.

Алла до останнього не хотіла вірити, але все ж таки 17 грудня їй довелось їхати на упізнання у морг. Тоді і з’явилось фото з номером 7793.

Та дівчину більше хвилювало, щоб практично останнє бажання Євгенія було виконане, тому попросила санітарів привести його до ладу — помити, забальзамувати та переодягнути в нове.

Бо інші, окрім побратимів, не мають права бачити таким вразливим. І таким гарним повезу тебе в твій рідний Київ, до рідних.

Коли Алла забирала речі хлопця, то вони вже мали характерний запах моргу. Лише жетон нагадував світу, що колись він належав живій людині.

На ньому лишились кров та багато бруду з бахмутських шляхів, якими в останні свої дні ходив Євгеній, і так ревно захищав, здається, усе своє життя.

Жетон я заберу собі в пам‘ять про тебе. І буду з гордістю його носити, щоб він (як і ти) мене охороняв.

Стояв на обороні своєї країни Євгеній ще з 2015 року, служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді. Однак для своєї Алли віднаходив у собі ту сторону, яку не показував нікому. Ту особливу ніжність, яка, як зізнається дівчина, мабуть, і змусила її закохатись.

Читати на тему

Мати та кохана не здаються! Історія морського піхотинця, якого рідні намагаються знайти та визволити з полону

Денис зустрів ворога майже віч-на-віч — неподалік Маріуполя, де й обривається слід парубка. Принаймні для офіційних джерел. Але рідні вірять, що він живий та знаходиться в полоні.

Вона дуже хотіла на зустріч із ним нафарбувати губи червоною помадою. Навіть зробила невеличку листівку з поцілунками, планувала її покласти у новорічний лист, але вийшло інакше.

Тепер покладу в могилу перед кремацією. Думаю, йому сподобається.

Алла пригадує, як любили вони одне одному на свята робити незвичайні подарунки. Ось цього року, пише дівчина, на Миколайчика від Євгена свідоцтво про смерть, а на Новий рік — прах.

На прощання вона все ж таки нафарбувала губи червоним, як він любив. А їй наостанок його побратими подарували маруновий берет зі знаком десантно-штурмових військ та два стяги — червоно-чорний та синьо-жовтий.

Хоча я не була тобі дружиною. Просто любила більше за життя.

І в один момент з “дівчини, що чекає” перетворилась на “дівчину, що ніколи не дочекається.

Він щиро посміхається на всіх фото у соцмережах. Анастасія впевнено підписує свої, що знає — він так само закохано дивиться на неї та оберігає, хоч і вже у складі Небесного полку. Читай трагічну історію кохання та війни Олександра Махова й Анастасії Блищик.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!