Вона допомагала нашим оборонцям не падати духом, сама ж отримала поранення, пережила жахи Азовсталі та російський полон. Військова психологиня на псевдо Афіна зустріла повномасштабну війну у Маріуполі, де за долею її та побратимів з морської піхоти спостерігала уся країна.
Повернутися додому дівчині вдалося кілька місяців тому. Тут на неї чекав довгий процес реабілітації, продовження служби та життя у новому місті.
Дівчина не зраджувала гасло морської піхоти “Вірний завжди”. Залишилася вірною собі, переконанням та країні. Такою, каже військова психологиня Анастасія, була завжди.
Її служба розпочалася ще у 2014 році в рідному Миколаєві. Дівчина якраз закінчувала навчання у виші та просто не змогла бути осторонь. Війна для неї розпочалася саме тоді. Її мотивувала бригада, яка передислокувалася з окупованого Криму (36-та окрема бригада морської піхоти), та люди, що повернулися на материкову частину України. Її бригада разом з полком Азов боронила Маріуполь.
Жінка згадує, як минулого 8 березня, попри запеклі бої, чоловіки привезли дівчатам квіти та привітали їх. Хоча усім дівчатам було не до свята, але це було приємно.
Тому Анастасія згадує ті страшні дні не лише з болем, а й з усмішкою. Каже, не тільки вона допомагала захисникам не падати духом, а й вони турбувалися про свою Афіну. На комбінаті Ілліча вона отримала поранення, проте найважчим виявилося не це.
— Загибель кожного — болюча. І кожен загинув, захищаючи свою країну, незалежність нашої країни. Дуже хочеться повернути той час, коли все у нас було добре, коли всі були живі, — говорить Афіна.
Думки про те, що все буде добре, допомагали виживати на Азовсталі. А потім і у полоні, де Анастасія разом із побратимами та посестрами провела довгих п’ять місяців. Попри брак нормального харчування та тортури, найважчою для дівчини була неволя.
Розуміння того, що ти перебуваєш в тилу у ворога. Що він там за дверима. Дуже було боляче від того, що було з нашими хлопцями, — ділиться Анастасія.
Жінка не дуже охоче згадує дні у полоні, бо це може нашкодити її побратимам, які досі там перебувають. Вона акцентує, що треба робити все, щоб швидше усіх повернути.
Афіна згадує про своє повернення додому та називає це своїм другим днем народження.
— Хтось молиться з дівчат, в когось сльози на очах. Я сиділа і думала: “Боже, тільки б пощастило”. Нам казали, коли ми були у полоні, що обміни зриваються. Я дуже боялася, що ось-ось воно те щастя, і щось зміниться, — згадує Анастасія.
Вона розповідає, як на обміні усі стояли з опущеними головами, а потім до них підійшов представник України та сказав: “Дівчата, підійміть голови, ви більше не затримані. Ви вдома, на рідній землі”.
Вдома на Анастасію чекала матір та друзі. Вони робили усе для її повернення та подальшої реабілітації. Втім, відновлення триває і досі. Щодо життя після полону, то воно проходить у новому для Афіни місті — в Одесі. Тут вона продовжує службу, підтримує рідних військовополонених та мріє про найкраще майбутнє для себе та країни.
Раніше ми розповідали історію бойової медикині Марини Голінько, яка пройшла російський полон.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!