З російськими окупантами воюють не лише військові, а й цивільні люди. Опиратись окупації навіть тоді, коли росіяни вже встановлюють свої “порядки” на українській землі — це героїзм та відвага, про які варто говорити.
Видання НВ розповіло про людей у тимчасовій окупації, які продовжують протистояти РФ та роблять усе для наближення української перемоги. Один із них — колишній працівник Запорізької АЕС Максим Щербина, який також є активним громадським діячем міста Енергодар.
Максима у березні викрали росіяни, катували його. Але чоловік не зрадив Україну, ба більше — після пережитого він вступив до лав ЗСУ.
Зараз місто Енергодар та ЗАЕС перебувають під тимчасовою окупацією військ РФ, але попри моральний тиск та фізичне знущання росіян працівники станції продовжують виконувати свою роботу. Так було й 24 лютого, ділиться Максим із журналістами: коли почалася війна, він з колегами та іншими енергодарцями звели барикади на підступах до міста та станції.
Ми стали перед ворогом живим ланцюгом, і ті бачили: з квітами їх тут не зустрічатимуть.
Завдяки такій згуртованій діяльності та рішучості містян, росіяни навіть трохи відступили від міста. Максим каже, що тим самим всі вони виграли трохи часу для наших нацгвардійців, і ті змогли зайняти позиції біля ЗАЕС. Лінія барикад перетворилася на справжнє пекло вже у березні, коли окупанти почали обстрілювати мирне, беззбройне населення.
— Я на своїй автівці евакуйовував людей звідти, з барикад. Наші воїни дали окупантам гідний бій, але сили справді були нерівними. Так окупанти у березні й зайшли до Енергодару та зайняли позиції на території ЗАЕС.
Facebook
Відомо, що ті працівники ЗАЕС, які того дня не виходили на зміну, змогли виїхати з міста ще до окупації. Ті ж, хто залишався на станції, й досі працюють під дулами російських автоматів — понаднормово, по кілька змін. І цих людей неможливо замінити абиким, бо кожен із них — професіонал дуже вузької ланки.
Росіяни зрозуміли, що влаштовувати фізичні розправи над працівниками станції надто ризиковано, а тому почали тиснути на них психологічно: розповідали про “обов’язок” кожного з них працювати під юрисдикцією Росії та про те, що Україна про Енергодар уже забула.
Після таких “зібрань” в актовій залі росіяни роздавали працівникам бланки з одним запитанням та відповідями до нього: чи готовий співробітник ЗАЕС працювати з Росією? Тих, хто відмовлявся — потім били та катували, а хто вагався — приходив на “роз’яснювальну бесіду”.
Зараз працівників уже відпускають додому, але за ними постійно наглядають. Йдеться навіть про мобільний інтернет та месенджери, який росіяни повністю контролюють та відстежують усе, що місцеві там пишуть чи кажуть, говорить Максим.
Максим каже: аби уявити весь жах та умови, в яких працюють енергодарці, треба розуміти, що на території самої ЗАЕС розташовані сховища ядерного палива. Ризик ядерної катастрофи там ще більший, ніж здається нам. А російські снаряди “лягають” навіть ближче, ніж 50 метрів до цих сховищ.
І у таких нелюдських умовах, при такому психологічному тиску та навіть фізичних катуваннях і працівники ЗАЕС, і всі енергодарці продовжують чинити спротив російському царюванню на українській землі. Всі вони розуміють, що на них чекає за прояв такого героїзму, але не здаються й чекають на ЗСУ.
Головне фото: НВ
Останній обстріл ЗАЕС був критичним для України та світу, адже тоді внаслідок пошкоджень відімкнулась остання лінія зв’язку.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!