Через повномасштабне вторгнення РФ на територію суверенної України чимало цивільних вимушено шукали прихистку в інших країнах світу. Зокрема, багатьом довелося по кілька разів змінювати місце проживання — однією з причин могли стати також росіяни, яким не заборонено в’їзд до Європи.
Про такі випадки говорить і Ліза Татарина — під час повномасштабного вторгнення вона жила на Балі, у Польщі, Туреччині, ОАЕ, а згодом перебралася до Британії.
— У Туреччині місцеві запитували: “А що, в Україні досі не закінчилась війна? Ви ж розумієте, що Росія не винна?” Це в той час, коли росіяни за межами своєї країни могли крикнути мені: “Українська свиня”, хоча я просто йшла вулицею і нікого не чіпала, — розповідає Ліза.
Попри це, дівчина не опустила рук та вчасно скористалася планом Б — відкритою візою до Британії. Там вона втілила в життя стартап, який популяризує українську культуру серед англійців.
Як їй це вдалося та які труднощі її спіткали під час запуску власного бізнесу — розповідаємо далі.
Мрія не має кордонів
Якби не велика війна, ця веганська кав’ярня з безглютеновою випічкою мала б відкритися у Києві. Та мрію довелося відкласти на невизначений термін.
Раніше Ліза уже мала досвід продажу власних солодощів, тож прагнула розширювати справу.
У Лондоні вона бачила, що більшість закладів мають позначку vegan friendly, і це її тішило та стимулювало. Оскільки перші тижні життя в чужій країні здавалися їй тимчасовими, вона не шукала роботу та жила на власні заощадження. Але через деякий час зрозуміла: варто спробувати щось своє.
Якби я знала, що це буде так важко, я б не ризикнула, — зізнається вона зараз.
Складнощі почались на етапі отримання документів. Бюрократичну систему у Британії описує так: “Треба отримати дозвіл, щоб отримати дозвіл”.
Дівчина зверталася до центрів, де надавали допомогу та пояснення біженцям з України, шукала експертів, та ніде не було людей, обізнаних у сфері бізнесу.
Тож робила усе сама: реєструвала бізнес, підтверджувала свою сертифікацію кондитера, отримувала дозвіл на приготування їжі. Найважчим називає відкриття банківського рахунку на компанію. Спочатку не могли ідентифікувати особу Лізи, потім підтвердити бізнес. На цьому шляху вона постійно зіштовхувалась з ейджизмом.
— За мірками Європи 23 роки — це час для навчання, а не відкриття бізнесу.
Їй пощастило з орендою: вона була ледь не єдиним клієнтом для чоловіка, що ніяк не міг здати приміщення та отримати за нього кошти. Так дівчина змогла орендувати трикімнатне приміщення з кухнею та стати на крок ближчою до мрії.
Ремонт вона планувала робити самостійно, тож перші два тижні сама прибирала, фарбувала та оснащувала майбутню кав’ярню. Згодом свою допомогу запропонувала інша біженка з України, що також проживала у Лондоні. До них долучилися й друзі дівчини.
— Уявіть, мені допомагали абсолютно незнайомі українці, які побачили мою сторінку в Instagram. Така підтримка мене дуже надихала, навіть попри те, що до ремонту саме приміщення було дуже в поганому стані: брудне та з неприємним запахом, — каже Ліза.
Так за трошки більше ніж 30 днів колись сині стіни стали рожевими з фірмовим логотипом Cream dream, а на стелі з’явилися квіти.
Декоруванням приміщення займалися дві дизайнерки з України, а лого, вивіски, меню, таблички та наліпки на стіл розробила британська компанія з брендингу.
Карпатський чай для англійської церемонії
14 лютого кав’ярня української біженки відкрилася у Британії. Ліза пригадує, що за день до відкриття вона до третьої години ночі готувала продукти для продажу.
О шостій ранку біля дверей кав’ярні вишикувався цілий натовп! Дівчина навіть подумала, що їй не вистачить тістечок на всіх.
Не було жодної реклами. Все так успішно склалось завдяки підтримці українців у Лондоні. 99% клієнтів у той день розмовляли українською!
Нині штат складається з шести людей. Усі вони — українці, що, як і Ліза, тікали від війни.
Найпопулярнішою позицією у меню стали карпатські чаї, які Ліза замовляє через Instagram в українських постачальників. Щоправда, в Україні з цим було набагато легше: постачання могли зайняти всього один день, тоді як в Британії на це йдуть тижні.
Найближчим часом Ліза планує активно розвивати кав’ярню. У планах — щоб заклад став самостійним і незалежним від її присутності, що дасть їй змогу повернутися додому.
— Це круто, що я змогла відкрити в Лондоні заклад, де всі говорять українською, слухають нашу музику та п’ють карпатський чай. Однак я хочу повернутися додому і щоб мої діти росли в Україні, — зізнається вона.
Українські жінки змогли відродити свої справи, немов Фенікси: історії трьох підприємиць, чиї бізнеси постраждали від війни — в іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!