“Виходжували так, як це робили років 200 назад”: історія самовідданої лікарки з Чернігова

Вони давали клятву Гіппократа й не кинули власних пацієнтів в найнебезпечніші місяці їхнього життя. Одну з таких лікарок, яка виходжувала передчасно народжену вдома дитину та діставала необхідні ліки під обстрілами нагородили відзнакою За оборону України. Про Людмилу Падалко — розповідаємо далі.

Рятувала самотужки всіх, хто потребував

Сімейна лікарка-терапевтка Людмила Падалко з Гончарівського, що у Чернігівській області, стала геройкою та рятівницею для жителів цього та інших сіл. 

4 березня у її хаті передчасно народила породілля, яку не могли прийняти в лікарні. Так на світ з’явився Богдан.

— Він був маленький, ми навіть не могли його зважити. Кілограм сімсот грамів, десь так важив. Потім жовтянка почалася. Справилися, слава Богу, — каже мама Наталія Івацко.

Лікарка розуміла, що малечі треба в реанімацію, з цілим списком ліків. Але довезти дитину до Києва у них не вийшло б, тож Людмила взялася виходжувати дитину сама, вдома. 

Виходжували так, як це робили років 200 назад, — зізнається терапевтка.

За півтора місяця дитину змогли доправити до Охматдиту, бо з’явилося ускладнене дихання: в Богдана виявили недостатність серця. Прооперували уже в Києві.

Людмила згадує: вона та колеги розуміли, що може початися повномасштабна війна, тому заздалегідь підготували майно амбулаторії до евакуації. 24 лютого всю лікарню вивезли до Слабина. Лікарі також евакуйовували жителів з небезпечного Гончарівського в Смолин.  

Попри всю небезпеку, ніхто з лікарів не планував виїжджати. 

Читати на тему

Після перемоги нам потрібні здорові громадяни — як запорізькі лікарі наважились відкрити клініку в столиці

У столиці свою клініку відкрили запорізькі судинні хірурги. Вони виїхали з рідного міста, коли росіяни щоночі почали його тероризувати.

Діставала ліки з інших областей

У Людмили чоловік та син були в Чернігові та біля міста. Жінка ж намагалася допомогти всім, хто цього потребував: спочатку її до пацієнтів підвозила ТрО, а згодом вона й сама, на старенькій автівці, їздила по селах.

Найбільше вона переймалася за ліки. 25 лютого виписала рецепт на інсулін, хоч і купити його вже було ніде. Зрештою, дочка однієї з пацієнток передала ліки з Києва. 

Суспільне

— Де він в мене взявся — телефон львівських волонтерів?.. Я їх в очі жодного разу не бачила! — зізнається жінка. — Вони нам спакували посилку з інсуліном, який був. Позбирали дані у людей, який вони інсулін приймають, зайшли в електронну базу у Львові, виписали інсулін, вислали нам.

Два тижні, звичайно, інсулін йшов на Козелець, з Козельця — хлопці їздили по хліб — отримали той інсулін, — говорить Людмила.

5 березня місцеву амбулаторію росіяни розбили ракетами. Людмила згадує, що тоді вони з лікарями якраз забирали поранених біля мосту.

— І ми, коли забирали поранених з-під розбитого моста, то ми стояли під мостом і дивилися, що ракети полетіли. Зрозуміли, що вони до нас прилетіли. Ми повертаємося в наше містечко, а вони розбомбили всю нашу амбулаторію, все було розбомблене.

Людмила не вважає себе героєм, адже вона просто виконувала свою роботу. Проте відзнакою її нагородили за волонтерство та допомогу людям під час активних бойових дій.

На жаль, багато волонтерок та жінок-військових віддали власне життя у боротьбі за наше. Читай історію тих, хто загинув від російських обстрілів, у нашому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!