Мати загиблого воїна відкрила спортмайданчик у пам'ять про сина

Марія Пешко — мати загиблого українського захисника, яка віддала гроші від держави на будівництво спортивного майданчика для діток.

Мініфутбольне поле облаштували біля ліцею в селі Орв’яниця на Рівненщині, де вже понад 40 років жінка сама вчителювала. Тут навчався і її син Іван Клюйко. Так мати вирішила увіковічити пам’ять про героя.

Читай трагічну історію родини та як Марія знову віднайшла мотивацію жити.

Син не міг сидіти вдома, склавши руки

Розповідаючи про сина Марія весь час плаче. Каже, рана від втрати єдиного сина ще дуже жива. Хоча час від часу на обличчі жінки з’являється стримана посмішка, коли розповідає, яким був її Ванюша. Так його називали й друзі та односельці.

Коли почалася війна у 2014-му році Ваня сказав, що піде захищати свою країну, бо сидіти вдома, склавши руки, не може.

Отримавши повістку вступив до лав Збройних сил і потрапив на схід. Було важко, він рідко телефонував. А я мовчки чекала кожної звісточки від нього, — розповідає жінка.

Після демобілізації працював за кордоном, там познайомився з майбутньою дружиною і разом повернулись додому. Тут знайшов роботу.

Та в мирному житті довго не всидів і у квітні 2021 року чоловік вдруге підписав контракт зі Збройними силами та пішов воювати. Однак з цієї війни мама його так і не дочекалась.

35-тирічний Іван Клюйко загинув на Луганщині поблизу Золотого 24 квітня. Разом з побратимами потрапив під ворожий артилерійський обстріл, який тривав понад шість годин.

Уламки сильно посікли руку, а один — влучив у голову. Врятувати життя бійцю не вдалось.

Ми з ним майже вісім місяців прожили, можна сказати, в одній хаті, разом служили на одних позиціях. Він був дуже веселим хлопцем, кмітливим, працьовитим, не боявся нічого.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, його разом з іншими військовими забрали на небезпечний напрямок. Оскільки він був зенітником, то поїхав туди, куди могла б бити ворожа артилерія та авіація.

Згодом його перевели на інші позиції, але, на жаль, там він і загинув, потрапивши під артилерійський обстріл. Дуже шкода. Це важка втрата для всіх нас, — ділиться побратим Івана Сергій.

Читати на тему

Не можу допомогти захисникам фізично, але можу зігріти їх в окопах — як волонтер з інвалідністю робить окопні свічки

“Розумію, що я хлопцям не можу допомогти фізично на передовій. Я дуже радий тому, що можу допомогти хоча б якось їм, зігріти їх в окопах”, — говорить Вадим.

Стимул жити далі

Про загибель єдиного сина мама дізналася на третій день Великодня. Після того, як Ваню поховали, жінка твердо вирішила увіковічити пам’ять про сина.

І вже в серпні, отримавши гроші від держави за загибель Івана, взялась за будівництво сучасного спортивного майданчика в селі. І за два місяці його урочисто відкрили.

Жовто-блакитну стрічку на вході перерізала Марія Пешко. А перший удар по м’ячу зробили побратими Івана.

Односельці кажуть, те, що роками не змогли зробити ні депутати, ні посадовці, зробила згорьована жінка. Та тепер для неї це стимул жити далі та пам’ятати свого героя.

Ніякі гроші нічого не вартують, якщо поруч немає єдиного сина. Любіть, бережіть одне одного, поки живі. Мені два життя не жити, а на мій вік мені вистачить того, що я заробила.

Щоб залишити пам’ять і про мене, і про мого сина, я вирішила, що треба зробити тут отакий майданчик — це найкращий спомин про нього, — каже мама полеглого оборонця Марія Пешко.

Втративши сина Марія подарувала сільським діткам можливість займатись спортом. На майданчику можна грати у футбол, баскетбол, волейбол. Вчинком жінки пишається і родина, і односельці.

Адже поки одні “за поребриком” шикуються в чергу за “білими ладами”, українці, втративши на великій війні найрідніших, роблять дивовижні вчинки для людей.