Протидія домашньому насильству під час війни: в Одеській області працюють спеціальні мобільні бригади

— Мені страшно навіть згадувати. Кожного разу все починається з образливих слів. Потім він бере мене за плечі, я намагаюся вислизнути. Стискає мою шию, придушує. Далі удари. Перший, другий, третій. І так щоразу, як вип’є.

Таким виявилося сімейне життя для переселенки з Донеччини Надії. Вона попросила змінити її ім’я, адже жінці досі тяжко і соромно розповідати про пережите. Насильство від чоловіка вона терпіла понад 20 років.

Образи, приниження, побої та схиляння до сексу — все це пережила Надія. Та найгірше, що за насильством у родині спостерігала й донька. Вирвала жінку із цього кола війна в Україні. Наразі Надія живе у реабілітаційному центрі та працює із психологами.

Аби протистояти таким випадкам та виявляти подібне у родинах, в Одеській області почали працювати мобільні бригади з протидії домашнього насильства. Команда вже відвідала декілька районних центрів та маленьких селищ. Наразі прибули в село Дачне.

Біля сільського клубу збираються жінки з дітьми. Малечу забирають соціальні працівники на арт-терапію. Мами ж тим часом ідуть на лекцію.

З аудиторією працює психолог. Його головна задача — розповісти жінкам, що таке гендернозумовлене насильство, домашнє насильство та як із цього вирватися.

— В Україні з 2018 року діє Закон з протидії домашнього насильства. Там чітко вказано, що насильством вважається не лише фізичний прояв, коли він вас б’є.

Є ще три види домашнього насилля: психологічне, економічне, сексуальне. Коли він каже, що ви некрасива, товста, нікому, крім нього, не потрібна — це насильство.

Не дозволяє працювати, змушує звітувати за кожну витрачену копійчину — це насильство. Примушує займатися сексом, коли ви цього не хочете і нагадує про “подружній обов’язок” — це насильство, — розповідає психолог громадського руху Віра, Надія, Любов Микита Пермяков.

Загалом команда мобільної бригади з протидії домашнього насильства складається не лише з психологів, а й соціальних працівників та навіть медиків. Жінки проходять огляд, зокрема гінекологічний.

Під час роботи із потенційними потерпілими лікарі намагаються звернути увагу на пошкодження тіла — можливі синці від ударів, подряпини тощо. Якщо такий випадок виявляється, жінці пропонують психологічну, соціальну, юридичну допомогу та навіть прихисток. Та не всі готові її прийняти.

Ми щоразу фіксуємо подібні випадки. У кожній групі щонайменше дві-три особи потерпають від домашнього насильства. Та не всі до нас звертаються. Жінки соромляться говорити про пережите.

І наша задача — зробити так, щоб люди зрозуміли, це не соромно. Що жити в колі насильства не є нормою. Особливо тяжко із цим у маленьких містечках та селах. Всі думають про те, що люди скажуть, — каже Пермяков.

Найважча ситуація саме в маленьких селах та містах. Тому мобільні бригади з протидії насильства працюють в області. Зазвичай жінки приховують те, що в сім’ї їх б’ють, принижують або не дозволяють працювати. Приїзд мобільної бригади — їхній шанс щось змінити.

Прийшла прослухати лекцію й Олена. Жінка страждала від насильства в першому шлюбі. Приниження терпіла не лише від чоловіка, а й від його рідних. Через 11 років змогла розірвати коло насильства. Та зробити це було нелегко, бо куди бігти та в кого просити допомоги — не знала.

Я багато чого пережила. Це і фізичне, і психологічне насильство від чоловіка та його батьків. На той час не було допомоги ні таких організацій, ні психологів. Це була тема, яка не обговорювалась.

Це проблеми виховання. Не розповідати нікому нічого, не скаржитись ні на що. Люди кажуть “бачили очі, що вибирали”, “дитині потрібен батько”, “потрібно зберегти родину”, “треба терпіти”.

Але в один момент я зрозуміла, що ніхто нікого не має права принижувати. І що від життя в такій родині моїй дитині тільки гірше. Тому одного ранку ми з донькою в одних капцях та халатах пішли в нове життя, — розповідає Олена.

І воно виявилося щасливим. Наразі Олена заміжня вдруге, виховує онуків. Саме з ними й прийшла на зустріч із мобільною бригадою з протидії домашнього насильства. Жінка сподівається, що її долю не повторить молодше покоління в її родині. Саме тому відкрито розповідає про пережите.

Я це все розповідаю, аби жінки знали, що вихід завжди є. І є люди, які готові допомогти. Важливо, що такі проекти існують. І молодь буде знати, куди звертатися. Бо на жаль, домашнє насильство є і буде.

Та можна звести такі випадки до мінімуму. Я думаю, що таку роботу треба проводити у школах. Адже дуже багато дітей не мають гарного прикладу батьків і не знають, як побудувати здорову родину, — каже Олена.

Проект спеціальних мобільних бригад з’явився в Україні під час повномасштабної війни. Бо за останній рік рівень домашнього насильства значно виріс. Ситуація особливо критична в областях. І цьому є причини.

Наразі ця тема дуже актуальна. Саме під час повномасштабної війни в Україні рівень домашнього насильства значно виріс.

Це пов’язано із тим, що люди почали переїжджати в інші міста, втрачати роботу, фінанси, починають пити. Стрес дуже впливає на рівень агресії. Ми це бачимо у своїй роботі. Зі зрозумілих причин, найважча ситуація у селах, — каже координаторка проекту Дар’я Коваль.

Читати на тему

Жертва ніколи не буває винною! Як уберегтися від зґвалтування — порадник для підлітків

Як не стати жертвою зґвалтування — поради для підлітків та дорослих. У матеріалі ми обговоримо те, про що зазвичай мовчать.

Мобільні бригади з протидії домашнього насильства працювали в Одеській області близько місяця в тестовому режимі. Після — проект подовжили ще на півроку.

Програма фінансується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення. Всього у різних куточках країни вже працюють понад 130 таких мобільних бригад.

До команди фахівців можуть звернутися самі потерпіли або ж голови селищних рад, аби у їхніх громадах проводилась робота із запобігання домашньому насильству.

Команда мобільних бригад наголошує, потрібно не просто чекати допомогти, а діяти. Тож, якщо ти або твої знайомі потерпають від домашнього насильства, звертайся за телефонами:

• 102 — Національна поліція України;
• 116-123 або 0 800 500 335 — Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації;
• 15-47 — гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства;
• 116-111 або 0 800 500 225 — Національна гаряча лінія для дітей та молоді.

Історія адвокатки, яка захищає потерпілих від домашнього насильства, завжди починається зі дзвінка від жертви. Читай випадки людей, які звернулись за безоплатною правовою допомогою та розірвали коло насилля.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!