Наша місія — дарувати дитинство: чернівецька волонтерка про роботу в благодійній організації та особисту girl power

Чернівчанка Сніжана Бурденюк обожнює працювати зі школярами. До повномасштабної війни дівчина була менторкою в приватній школі в Києві.

Непосидючий вік, бунтівний настрій. Мій шостий клас, 18 прекрасних учнів — згадує вона.

Сьогодні Сніжана продовжує опікуватися дітьми. Проте вже кількома тисячами. П’ятий місяць очолює проект СпівДія заради дітей, який надає психоемоційну допомогу дітям із родин вимушених переселенців віком від п’яти до 12 років.

Реалізується цей проект у 17 містах України — від Ужгорода до Харкова. І вже понад п’ять тисяч малих українців долучилися до ініціативи.

Скільки себе пам’ятаю, я є всюди. Громадська активність зашкалює, — жартує Сніжана.

Дівчина є членкинею Фундації регіональних ініціатив, Федерації дебатів України, менторкою у програмі Агенти Волонтерства 4.0 від Української волонтерської служби.

Тож не дивно, що саме їй запропонували втілити в життя проект підтримки дітей, яких війна разом з їхніми сім’ями вигнала з рідних домівок у невідомість.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Сніжана Бурденюк (@s_victorivna)

— 4 березня об 11-й вечора до мене зателефонувала Ірина Тулякова (засновниця та керівниця волонтерської платформи СпівДія, — ред.) і каже: “Снєжо, треба проект для дітей”. Довго не роздумувала. Запропонувала подрузі Оксані Каленченко приєднатися.

Протягом чотирьох днів разом створили концепцію і паралельно шукали тих, хто готовий підхопити ідею.

— А вже 14 березня у нас стартували перші заняття — у Рівному, Тернополі, Чернівцях. Згодом підключили ще шість міст, — розповідає дівчина.

Стаціонарні осередки СпівДія заради дітей працюють з понеділка по четвер із десятої ранку до шостої вечора. Наприкінці робочого тижня тут організовують відкриті заходи для всіх охочих. Діти, котрі приходять на заняття, — це і ті, хто мають статус ВПО, і місцева малеча. Як зазначає Сніжана, відсоткове співвідношення орієнтовно 60 на 40.

Читати на тему

Дуже ризикуємо, але хто, як не ми: історія координаторки Оксани та волонтерського осередку Миколаєва

“Ми підлаштували графік під прильоти. У місті обстріли з п’ятої ранку кожного дня”, — розповідає Оксана Петренко з Миколаєва.

Програма оновлюється що два тижні та складається з трьох блоків — активність, творчість та STEM. Теми — від подорожі всередину себе, фінансової грамотності до розпізнавання вибухонебезпечних предметів та правил поведінки, якщо натрапили на такі “міни-сюрпризи”. 

Щоп’ятниці мобільні команди волонтерів, до яких входять психологи та педагоги, виїжджають за межі міст, наприклад, в громади, і там проводять загальні неформальні уроки для дітей, які не мають змоги відвідувати сталу програму.

— Наші діти — це здебільшого переселенці з територій, де велися або ведуться бойові дії. Це діти, чиї батьки захищають нашу державу. Це діти, батьки котрих не мають можливості оплачувати приватні ініціативи.

Це діти нашої країни, які мають право на дитинство. Наша місія — дарувати їм це дитинство. Ми дуже хочемо, щоб діти між собою знайомилися, соціалізувалися та інтегрувалися, — ділиться Сніжана.

Команду проекту Сніжана називає girl power у дії.

У нас зараз рулюють одні дівчата.

— Ольга Сиротюк координує весь проект. Керівницями мобільного напряму є я, а стаціонарного — Юлія Глушко. Директорка освітньо-формаційних програм — Софія Шимків. HR-менеджерка — Катерина Слободянюк. Директорка з комунікацій — Наталія Крижанівська.

Найбільшим викликом, за словами Сніжани, є повітряні тривоги, адже волонтери несуть пряму відповідальність за життя малечі.

Маємо відповідний алгоритм дій і дотримуємося його. Не панікуємо, бо діти все відчувають. Їхнє відчуття безпеки — наш обов’язок.

Читати на тему

Замість навчання — волонтерство: історія 18-річної координаторки гуманітарного хабу в Запоріжжі

Спочатку допомагала у своїй рідній школі. Через тиждень вже почала збирати команду, — ділиться дівчина.

Особисте 24 лютого Сніжана Бурденюк, як і більшість українців, пам’ятає в деталях. У столиці вона жила на колівінгу. Той досвітній ранок розпочався з крику співмешканки: “Дівчата, прокидайтеся, нас бомблять!”

— Піднялися ми дуже швидко й одразу одягнулися, взяли рюкзаки та вийшли в хол. Потім трохи почекали, шукали новини. Їх майже не було. З балкона було видно військових, які почали приїжджати в ДСНС, в міністерство поряд і в інші урядові будинки.

Було помітно хаос. Мені подзвонив тато з Чехії зі словами: “Сніжано, ти де? Там на Київ напали!”

Потім були пронизливі сирени. Бомбосховище на станції метро Золоті ворота із закритими ще турнікетами, бо працівники підземки поки не знали, що відбувається назовні.

Журналісти з BBC, які робили репортаж про ракетний обстріл. Подорож на таксі до залізничного вокзалу, знову під завивання сирени. Шалені черги в касах і на перонах. Провідник, який взяв у вагон без квитків, бо їх просто нереально було придбати. 18-годинна мандрівка потягом до Чернівців. І страх, і злість, і розпач.

Після повернення до рідного міста Сніжана включилася в волонтерство на повну. Отримала стипендію від Українського католицького університету на навчання, здала на водійські права та почала заново вчити англійську. А ще кожен день присвячує СпівДії заради дітей.

Мені дуже тривожно насправді. Наречений — у лавах ТРО. Батько — в ЗСУ. Але вони — мій приклад для наслідування та стійкості. Тому живу життя тут і зараз, бо іншого не буде. І вдячна за це нашим воїнам, — говорить дівчина.

Спілкувалася: Тетяна Сащук.

Читати на тему

Зустрічають зі сльозами на очах та словами вдячності! Як волонтери допомагають оговтатись від окупації

Ще одні герої цієї війни — волонтери.
Небайдужі та незнайомі один одному до цього люди стають цілими родинами, щоб урятувати тих, хто постраждав та потребує допомоги зараз.

СпівДія — волонтерська P2P-платформа, яка з’єднує потреби країни з можливостями допомоги та ініційована Офісом президента України. Тут отримують змогу надати допомогу прозоро, верифіковано та саме там, де це вкрай необхідно.

Оформити заявку про наявні можливості та ресурси можна в розділі Хочу допомогти на сайті платформи.

СпівДія в соціальних мережах — Facebook та Instagram.

Деякі дівчата наважуються не лише волонтерити, але й повністю змінити професію, щоб боронити Україну. Читай історію Аліси, яка змінила камеру на автомат.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!