Шкіра тонкою плівкою злазила, падаючи на ноші: бойова медикиня Оксана Чорна про реалії війни на нулі

Люди, що залишилися жити в тилу під час великої війни навряд уявляють, як це: бути військовим на нулі. Ніхто їх і не просить, не благає. Мовляв, живіть люди власне життя, але пам’ятайте, якою ціною. 

Єдине, про що доводиться просити всіх тих, хто залишився в тилу — допомагати тим, хто на фронті. Наша історія взята із Facebook бойової медикині Оксани Чорної. І те, що описує жінка — далеко не романтичні уявлення про війну. 

Далі — пряма мова Оксани Чорної з її допису у соціальній мережі.

Чи обпікалися ви колись?

Напевно, так. Схопившись за гарячий чайник чи перекинувши на себе окріп. Ну, чи принаймні перележавши на сонці. І як відчуття? Пам’ятаєте?

— Наш Камаз підірвався, коли стемніло. Ми з Андрюхою поверталися зі стабпункту Медроти, коли побачили яскраво-помаранчевий гриб, що підіймався до хмар.

Полум’я освітлювало небо. Приблизно той квадрат, який ми мали проїжджати, повертаючись до Медпункту. Знайти місце підриву було легко — горіло все поле, яскраво-червоним полум’ям пожираючи ніч.

Ми звернули в його бік, особливо не замислюючись, що це може бути мінне поле. Я вже потім, після виїзду, подумала: наскільки було небезпечно туди під’їжджати.

Facebook

На місці підриву вже був Йода та Мишик. Вони вже знайшли 300-того — водія машини. А він нам сказав, що бачив другого бійця і що він — 200-тий. Поки ми вкладали пораненого в мою машину, Йода з Мишком поїхали шукати тіло загиблого.

— Мені довелося зрізати з його зап’ястя браслет, який впікся в шкіру. Його руки, ноги, обличчя були сильно обпалені. Шкіра тонкою плівкою злазила, обпадаючи лахміттям на ноші. Тільки тулуб залишився цілим. Десь на 50%.

Facebook

Його трясло від холоду. І навіть після того, як я загорнула його ковдрою і ввімкнула пічку у машині на всю, йому тепліше не ставало.

Потім прийшов біль. Андрюха вколов йому знеболювальне і поставив крапельницю з фізрозчином. Вилитого балончика Пантенолу не вистачало, а нічого іншого в нас не було. До стабілізаційного пункту залишалося півтори години їзди.

Читати на тему

Медикам не байдуже на пацієнта. Не вірте тим, хто це каже — історія бойової медикині на псевдо Відьма

Історія бойової медикині на псевдо Відьма: чого боїться та про що розповідає із запалом.

— Я якось вилила собі на ноги окріп. Мені тоді прислали спробувати невеликі гелеві пов’язки. Я пам’ятаю, що вони гарно діяли, знімали біль та жар. У мене навіть шрамів не залишилося.

В нас було кілька пакунків, але ми їх використали для хлопця, який отримав опіки від пару, коли відкрив місткість з водою на вогні.

Друзі, я благаю вас, знайдіть нам гелеві протиопікові пов’язки. Тільки великі. Я вас дуже прошу. Опіки це так боляче. Дуже боляче.

Таке пекло щодня проходять сотні українських військових. Допомогти армії можна кількома способами: про них ти дізнаєшся з нашого іншого матеріалу за посиланням.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!