З окопів та спецнавчання він приїхав на день до майже мирного Києва. Вже забув, що таке скупчення людей та метушня. Максим Лапко пішов в армію ще у 2010 році. У 2014-му захищав Україну одним з першим. Тоді ж отримав контузію. Проте 24 лютого повернувся на фронт і досі стоїть на обороні незалежності. Історія Максима Лапка — читай у матеріалі.
Повернувся на фронт попри заборону — історія Максима Лапка
Максим Лапко жартує, що на відміну від тих, хто пішов на фронт у лютому, його вже не так шокує відносно спокійна столиця. Хоча сюди регулярно прилітає, а ввечері темрява — з передовою не порівняти.
Максим згадує, як пішов у повітряно-десантні війська в 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду. Його історія варта голлівудського фільму про людину, яка створила себе сама. Хлопчик із Запорізької області, який пішов в армію відразу після школи, просто щоб відчути себе чоловіком.
Нині його звершення і сила волі не можуть не вражати. Військовий розповідає, що навчання в школі не любив, більше — гуляти, бути вільним. У 2010-му він пішов на контрактну службу.
Тоді військова справа в Україні ледь животіла, та армія вчила дисципліни. Ті, хто прагнув удосконалення, чогось досягали.
Нам казали: стрибків з парашутом у вас не буде, на техніці їздити теж не можна, бо немає солярки. Але двічі на тиждень у військових були стрільби, — розповідає про службу в 2010-му році Максим Лапко.
Підступний напад 2014-го чоловіка здивував і додав українцям люті.
Нападу від Росії ми не очікували, бо були в них на міжнародних навчаннях.
У 2014-му Максим разом із побратимами охороняв блокпост між Слов’янськом та Краматорськом, бачив, як росіяни збили гелікоптер із генералом Кульчицьким, як тікали бандити Гіркіна, як підступно воювали росіяни.
Завдання були на стримування, Гіркіна ми взяли в оточення.
Саме там Максима Лапка важко поранили. Це була важка контузія, повна глухота на праве вухо, зліва лишилось 30% слуху, військовий не відчував половини голови.
Рік він змінював місця лікування і вже не мав надії повернутися на фронт. У Максима був поствоєнний синдром, адже його побратими поїхали далі, а він лишався на лікуванні. Найважче морально було, коли йшли бої за Іловайськ.
Щоб бути корисним, Максим почав допомагати волонтерам і продовжував реабілітацію. Йому радили вчитися, але сісти за підручники було складно. Військовий рік займався літературою та ходив у театри.
Далі все було як у кіно. Максим вступив до академії МВС. З глухотою йому вдавалося вчитися, працював в офісі Уповноваженого з прав людини, аж потім розпочалася повномасштабна війна.
Спочатку Максим вагався: йти чи ні, а потім побачив звістку про смерть морпіха Віталія Скакуна. Тоді він вивіз у безпечне місце подругу і домашніх тварин, а сам пішов на війну.
Ми брали участь у розвідці, аеророзвідці, штурмі, засідках та деокупації населених пунктів.
Героєм себе Максим Лапко не вважає. Каже, що вся нація українців — герої. Максим переконаний, що з українськими прапорами ЗСУ зустрічатимуть і Крим, і Донецька область.
Я впевнений, вони теж бережуть закопані українські прапори в банках.
Раніше ми розповідали історію звільненого з полону захисника Маріуполя, який отримав п’ять контузій.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!