Українські танкісти показали свій робочий день на передовій

На фронті з визначенням цілей все досить просто. Якщо спалив одного російського окупанта, то день минув не дарма. Врятував свого побратима — наблизив Україну до перемоги.

Так говорить Герой України Сергій Пономаренко. Він — заступник командира танкового батальйону, а колись був менеджером великої мережі супермаркетів.

Коли почалась війна у 2014 році, чоловік одразу вирушив на фронт. Повернувся лише минулоріч, і ось знову його покликав дух обов’язку. Зібрав команду наймотивованіших і рушив нищити окупантів на схід. За цією справою й зустрів свій 39-й день народження.

Героєм Сергія називають не просто так. Найвищу нагороду чоловік отримав у березні, коли разом з побратимами знищили дев’ять ворожих танків за один бій.

Та хоч як би виглядало захопливо, інколи танкістам доводилось непросто. Сергій розповідає, що траплялось і по п’ять-шість виїздів за день. Бувало, що хлопці по шість діб не вилазили з танка.

Тому кожне вдале влучання викликає чимало емоцій. Побратим Сергія Андрій ділиться, що у нього особисто після влучання досить змішані почуття.

Ти отримуєш адреналін та ейфорію від того, що виконав свою роботу добре. Користь для своєї держави приніс і підтримав тих хлопців, які сидять в окопах. Їх щодня сотнями снарядів засипають.

Найбільше Андрій пишається ефективністю української армії. Говорить, що кожне влучання — це результат злагодженої роботи. Хлопці не випускають тонни снарядів в один бік, а роблять всього кілька пострілів і все — ціль знищена.

Ми працюємо ефективніше, точніше. Це, можна сказати, тепер візитівка української армії.

Для кращого результату військові використовують як сучасну техніку, так і найпростіші, радше народні, методи. Координати, написані на руці — то чудовий аналог чорновика. І працює просто безвідмовно.

У Сергія ж дещо інший підхід. Спочатку потрібно надягнути вакуумні навушники та увімкнути музику. Для чоловіка це і захист вух, і додаткова можливість швидше зв’язатись з аеророзвідкою та піхотою.

Навіть у найпростіших речах командир намагається покращити роботу своїх підлеглих. Бо йому війна більше нагадує улюблені шахи, у яких потрібно не перестріляти одне одного, а переграти.

Будь-кого можна передбачити. Ну і якщо я стою зараз перед вами, то поки що все вдається. Сподіваюсь, що надалі все буде вдаватися краще і краще.

І справді, результати роботи Сергія видно не лише на полі бою, але й на обличчях його підлеглих. Для нього найважливіше зберегти їхні життя та здоров’я. І поки його хлопці гарно мотивовані, перемога наближатиметься дедалі швидше.

Попри те, що деякі з них зовсім не професійні військові, робота йде як по нотах. Наприклад, Павло ділиться, що до 24 лютого мав власну маркетингову агенцію.

А танк побачив вперше лише на третій день повномасштабної війни. І той на полігоні, а не під час боїв. Як навчився так швидко вправлятися з чудо-машиною, говорить просто — адреналін допоміг. Так все, чого вчили на полігоні, тепер швидко згадується у бою.

Проте перемогами чоловік не поспішає ділитись. Каже, що хвалитися не надто полюбляє. Натомість розповідає про досвід колишніх боїв.

Я напевне не пам‘ятаю жодного бою, щоб ми виходили в рівний бій, завжди техніка противника переважала. Зі свого — тішуся та пишаюся, що в одному бою знищив три танки.

Читати на тему

Сергій Нездоля - історія тяжко пораненого танкіста

Відпустив екіпаж та збирався застрелитися — історія пораненого танкіста, якому вдалось вижити в запеклому бою

Сергій Нездоля — танкіст, який зазнав тяжкого поранення та навіть збирався накласти на себе руки. Та зрештою він вижив.

Його побратим Андрій про свою розповідає дуже просто, чітко і з доказами.

Коли відпрацювали по лісі, російська піхота вибігла на відкриту місцевість. Кілька пострілів — і майже взводу піхоти не було.

Цей виїзд теж не став винятком. По координатах влучили чітко, а значить, успіх знову на боці українських танкістів. Видно, обирає лише тих, хто воює на стороні правди та має гарний плейліст.

Після роботи у Сергія в машині чутно лише музику. Боєць запевняє, що репертуар має різний: від року до лірики. А щодо пересторог про те, що може не почути вистріли, висловлюється дуже просто.