Попри доволі поважний вік — 58 років — полтавець Сергій Нездоля наважився добровольцем рушити до війська, щойно росіяни почали свою ганебну так звану спеціальну воєнну операцію.
У військкоматі колишнього танкіста відрядили громити окупантів командиром танкового взводу.
Під час одного з пекельних боїв у його броню тричі поспіль поцілили з ПТУРа, Сергій зазнав тяжкого поранення та навіть збирався накласти на себе руки, щоб не втрапити в полон. Але, на щастя, йому забракло сил, щоб це зробити.
Нині Сергій Олександрович перебуває у запорізькій лікарні, де оговтується та продовжує лікування після тяжкого поранення, що його зазнав під час бою на буремній Луганщині.
Потрапили ми воювати в дуже важке місце. Це — Лисичанськ, Гірське, Грубівка, Трипілля, Попасна.
19 травня отримали наказ — зупиняти наступ ворога. Виїхали на рубіж оборони, ну і там я вже був підбитий трьома російськими ПТУРами, — розповідає Сергій.
Перша ракета влупила танкові “в лоба”. Коли почали потроху відходити, каже вояк, знову “в лоба” прилетіла друга ракета й одразу третя — в гусінь.
Цей розстріл українського танка росіяни навіть зафільмували з безпілотника. Так само в кадр втрапив і Сергій, коли його, тяжко пораненого в ногу, від понівеченої броні відтягав побратим.
Утім, зізнається чоловік, він зрозумів, що всім екіпажем їм звідти не врятуватися, тож наказав хлопцям пробиратися у бік своїх, а сам дістав пістолет.
— Мене відтягли хлопці метрів на 30 чи 40 від танка. Екіпаж я відпустив, бо ж мене вже нікуди не дотягнеш.
Тоді я приготувався теж відходити, але туди, у засвіти… Дістав пістолет, бо вирішив в полон не здаватися. І десь за півгодини з’явилися окупанти, — пригадує чоловік.
У цей час, каже Сергій, через тяжку рану та втрату крові він був уже у напівсвідомості. Російські розвідники підкралися та встигли затиснути руку скаліченого танкіста зі зброєю напоготові, мимоволі урятувавши цим його життя.
Перший допит полоненого, як і розстріл його танка, окупанти також зафільмували на камеру: на тому запису Сергій каже, хто він і звідки, переповідає обставини бою та свого поранення.
Воно надто моторошне, щоб показувати його без цензури. Чоловіка доправили до шпиталю в окупований Стаханов, що на Луганщині.
А після того, як підлікували, відправили мене в СІЗО в Луганськ. Там я пробув десь тиждень, а потім мене забрали на обмін, — каже вояк.
Ставлення там до наших полонених, згадує Сергій, було, м’яко кажучи, кепським.
— Ставлення було хамське, звісно. Перев’язки такі були, знаєте… формальні. Лікували так само… Ну, в СІЗО хто там вас буде лікувати? — ділиться військовий.
У лікарні, після обміну 29 червня, Сергій Олександрович перебуває разом з кількома скаліченими вояками, які так само повернулися з полону.
Медики, які зараз ними опікуються, кажуть — пацієнти після пережитого мають не лише складний фізичний, а й психологічний стан. Тож з ними працюють психологи.
Допомога хлопцям була надана як медична, так і психологічна, оскільки люди у вкрай складному психологічному стані. Тому їм було надано дуже багато уваги, — каже директор лікарні Кирило Нерянов.
Про свої подальші плани Сергій Нездоля воліє поки не казати, мовляв, спочатку треба міцно стати на ноги після тяжкого поранення.
16 червня російські окупанти завдали двох авіаударів по Лисичанську. Одна з ворожих бомб влучила в будинок культури, куди місцеві мешканці приходили за гуманітарною допомогою.
Читай, як британець Дейв евакуював людей з Лисичанська та отримав поранення.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!