Стереотипно вважати, що до лав наших ЗСУ входять лише чоловіки, бо війна — це діло не жіноче. Нині українське військо нараховує близько 57 тисяч жінок-службовців, серед них 3,5 тисячі — старші офіцери.
Українські кордони боронить і майор із 14-річним стажем, військова психологиня Вікторія Кравченко. 30-річна дівчина розповідає, як почалася її історія військової та як змінилося життя після 24 лютого.
Вікторія вступила до лав Збройних сил України у 2008 році. Ще тоді, 16-річною дівчиною, вона вже розуміла всю важливість своєї професії.
Я усвідомлювала всі потенційні ризики обраної професії.
— Коли війна почалася у 2014 році, я уже зрозуміла своє покликання. Я — військова психологиня. І моя справа — допомагати усім, хто цього потребує, застосовуючи усі свої вміння та знання.
А уже на початку повномасштабної війни у 2022 Вікторія була вперше занурена у паніку власних відчуттів. Ділиться: не розуміла, що відбувається, і все сподівалася, що це просто жахливий сон. Жінка безперестанку думала про батька, який був у Харкові, про сина, який, на щастя, був не тут.
А потім за нею заїхав товариш, і у військовій частині уже все стало трохи зрозуміліше: їм давали вказівки та накази, і це трохи налаштовувало на роботу.
Instagram
Вікторія каже, що кожен її день абсолютно не схожий на попередній.
Переді мною стоять різні завдання, і я намагаюся все встигати по максимуму.
Тож дівчина вчиться і зізнається, що навіть пише дисертацію, бо торік вступила до ад’юнктури.
— Хоча, звісно, кому зараз є діло до тієї дисертації, — сміється вона.
До обов’язків військового психолога входить виїзд на передові позиції чи у центри підготовки бійців ЗСУ, де вона проводить психоедукаційні експрес-заняття, тобто — вчить правильно надавати першу психологічну допомогу при жахливих обставинах, підтримувати власний психологічний стан та навчає самостійно регулювати переживання бійців.
Поміж тим Вікторія ще займається волонтерством: не лише для військових потреб, але й для цивільних. Каже: робота волонтера іде легко завдяки українцям, які небайдужі та беручкі до допомоги.
Але надихається наша героїня… верховою їздою. А кожну вільну хвилину намагається виділити для своєї сім’ї, хоча й вдається це значно рідше, ніж їй би того хотілося.
Вікторія Кравченко — мама прекрасного сина на ім’я Марк. Але за місяці війни бачила його лише декілька разів. Вперше — після трьох місяців повномасштабної війни. І це, зізнається вона, її найважче та головне випробовування.
— Я не бачу, як зростає і як дорослішає Марк. І тому почуваюся винною. Але щоразу нагадую собі, для чого я у Збройних силах України.
Я роблю свій вклад для перемоги. Для того, щоб кожна дитинка якомога швидше мала змогу обіймати своїх батьків.
І такі слова Вікторії справді надихають. Їх важливо пам’ятати щоразу, коли ставиш перед собою запитання: чи корисний я зараз для своєї країни?
Військова психологиня щодня на війні стикалася із чимось дивовижним. Особливо її вразив народ України: непереможний, сильний та вільний.
За свободу та життя такого народу я точно готова віддати своє життя, якщо буде потрібно.
Вражають захисники, які на передовій і справді думають про землю, яку боронять. Бійці, які з усією віддачею та жертовністю ідуть у бій. Люди, які голіруч ішли на танки. Які не боялися й виходили до окупантів без зброї.
— Кожен з них — герой уже тільки тому, що вирішив не відсиджуватися в безпечному місці, а робити все, що в його силах.
Її саму це підтримує. І, звісно ж, сім’я, яка завжди чекає на жінку вдома. Але чи не найбільше — розуміння того, що вона перебуває на своєму місці.
— Я згадую тих захисників, які при першій нашій зустрічі навіть в очі мені не дивилися. А тепер вони усміхаються і дякують мені. Це і є моя мотивація.
А потім буде найкраще, впевнена Вікторія Кравченко. І в України, і в її народу, і у самої Віки.
Вважаю, що тепер наймогутніша країна з найвеличнішим народом — це наша Україна. І весь світ це також бачить.
Своє життя дівчина тепер ніколи не відкладатиме “на потім”. У планах — подорожі усім світом разом зі своєю сім’єю.
— Буду цінувати кожен свій ранок та кожен захід сонця. І приділяти ще більше часу своїм близьким та рідним.
Попри те, вона визнає: тепер ніколи не зможе забути те, що переживає зараз наша країна. Буде постійно покращувати військовий вишкіл та закликає до такого й кожного свідомого українця.
А ще благає кожного українця не забувати про війну. Не звикати до неї, а щодня докладати зусиль для перемоги над росіянами.
І підтримуймо одне одного! Це зараз дуже важливо.
Історія Вікторії у військовій справі — не поодинока. Раніше ми розповідали про українські балерину, яка змінила пуанти на автомат та разом з усіма захищала Київську область від росіян.
Підписуйся на наш Telegram — там зібрані найцікавіші історії.
Джерело: Elle.ua