Війна не має одного обличчя — бо за кожним та кожною у формі стоїть окрема історія, яка складає наше реальне життя. І нині для українського народу важливо памʼятати кожну таку історію та усвідомлювати, якою ціною здобувається перемога на полі бою.
Новинарня розповіло історію військовослужбовиці Юлії Римаренко на псевдо Мала. Жінка служить у війську від 2017 року, й повномасштабне вторгнення зустріла в лавах ЗСУ.
Про реалії життя в окопах, втрати та здобутки Юлії, розповідаємо й ми.
Рідні підтримали рішення іти у військо
Перший свій контракт жінка підписала у 2017, коли самій було 28, а її донці — менш як два роки.
Рідні не відмовляли, а навпаки — підтримали таке бажання, адже батько Юлії також був військовим. Військова пройшла кілька ротацій, серед яких Чермалик, Трьохізбенка, Новотроїцьке та Авдіївка. Окрім останнього, всі інші населені пункти нині є тимчасово окупованими.
Спершу Мала була звʼязківицею. Потім стала головною сержанткою піхотної роти, а згодом знову перевелася на посаду звʼязківиці в іншому підрозділі.
— Я вважаю, що можна опанувати будь-яку професію. На Волноваському напрямку я пройшла курси та стала операторкою дрона. І вже під час повномасштабної війни займалась аеророзвідкою. Мені коптер купили друзі, і я літала. Мені було цікаво, — ділиться Юлія Римаренко.
Дівчина зазначає, що їй пощастило з побратимами: вони навчали, підтримували. Разом з тим, Юлія каже: коли у 2014 до війська йшли дівчата, посади, які вони могли обійняти, можна було перерахувати на пальцях. До того ж всі вони були небойовими.
З роками ситуація вирівнюється, однак Мала зізнається: інколи бути єдиною дівчиною у підрозділі — важко. Стикалася вона із сексизмом: мовляв, чоловіками керує жінка.
Від початку потрібно розуміти: якщо йдеш в армію як тендітна дівчина, нічого доброго з того не вийде. Якщо йдеш в армію і позиціюєш себе як солдата, який виступає за рівні для всіх права, ніяких проблем не буде.
Разом з тим, жінка зазначає: нині все частіше виходять інтервʼю з жінками-військовими. Юлія каже: дивується, коли вони розповідають, що вже встигають вагітними воювати чи одружуватися, ведуть власні блоги.
— Коли мене питають, як зрозуміти, що жінка воює, я відповідаю: подивіться на її берці. Навіть помивши їх, берці відчистити практично неможливо. Чисті берці ніколи не бачили окопу, — каже Юлія Римаренко.
На думку Юлії, військові не мають часу на те, аби додавати собі впізнаваності у медійному просторі.
Спогади про війну — наче нечіткі фото в альбомі
— Коли потрапляєш під авіаудар, розумієш, що міномет — то просто пил, — зізнається Мала й додає: коли були на Сумщині, неподалік від них влучила ракета. Тоді стіни будинку стиснулися й розтиснулися й вона пережила страх.
Спогади про ті дні — наче нечіткі знімки в фотоальбомі. Не через те, що події віддалені в часі, а через те, що ніколи було сфокусуватися і роззирнутися.
Юлія розуміла, що повномасштабне вторгнення буде, але була здивована, що РФ дочекалася аж до 2022 року. Припускала, що бої точитимуться на Харківщині та Херсонщині. У другій половині лютого ОМБ Холодного Яру рушила до на Сумщину, де мала боронити кордон в разі наступу.
Однак ранок 24 лютого застав їх в Охтирці. Тоді Юлія сказала своїм: “Така ж війна, тільки веселіша”.
Фото: i_igorivna_iInstagram
І хоч окупанти в рази перебільшували українські сили, однак наші “дали по зубах” росіянам: трощили колони ворожої техніки.
2 червня 2022 року вона з побратимом поверталася з позиції у тил, вони везли бійця. В одну мить дівчина почула вибух — і перестала відчувати ноги. Обоє чоловіків отримали контузії, а Юлія отримала важке поранення ноги. Тоді, під палючим сонцем у посадці, в очікуванні допомоги, вона дивилася на свою ліву ногу й думала: мабуть, ампутують.
Жінці зберегли ногу, але ніхто не хотів оперувати через відсутність пʼятки. Погодився професор Андрій Лябах, поставив в ногу титановий штифт. Тепер він буде з військовою до кінця життя.
— Є правило — коли людина потрапляє у шпиталь, на ній зрізають одяг. У мене нові дорогі берці, і мені їх було так шкода, що я кричала: “Тільки не зрізайте берці!” І лікар зрізав тільки шнурки.
Черевики зараз стоять цілі вдома.
Юлія пройшла десяток операцій. Перші півроку користувалася кріслом колісним, бо не можна було навантажувати ногу. Тепер займається з реабілітологом на милицях. Розповідає: кульгатиме, але це краще, аніж з протезом.
Перемога в розумінні Юлії Римаренко — це повернення території до кордонів 1991 року і повністю очищена від російських окупантів Україна. Вона зазначає: втрати під час контрнаступу неймовірно великі, а розмови цивільних про контрнаступ та розмірковування про швидку перемогу злять військових.
— Для більшості контрнаступ — це весело прапорами помахати. Але мало хто розуміє, скільки людей загинуть, залишаться каліками, — висновує вона.
Історія прикордонниці на псевдо Відьма також вражає: чому жінка пішла на війну та яким є її шлях, розповідали раніше.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!