Олексій Фандецький на псевдо Фантом — бойовий командир штурмової роти. Його знають далеко за межами рідного 130-го батальйону 241-ї бригади Сил територіальної оборони Києва, бо за свої 33 роки цей хлопець пройшов карколомний шлях та був героєм ледь не всіх важливих політичних подій його покоління.
Про чоловіка на псевдо Фантом розповіли в УП.Життя.
У 2013 році Олексій працював у Внутрішніх військах України. Він стояв попереду Беркуту, наче буферна зона між мітингувальниками та тими, хто цих мітингувальників бив ланцюгами та кийками. А військовим діставалося від мітингувальників: їх били, бо вважали ворогами та поплічниками Януковича.
Після пережитого в Олексія був період, коли він навіть українську символіку сприймав неоднозначно: бо саме з українським стягом його лупцювали на Майдані. Тоді на таких емоціях грали й спецслужби РФ, які щодня телефонували та пропонували роботу в уже окупованому Криму — з вищою зарплатнею.
Деякі з його друзів тоді погодилися та зрадили Україну.
Pexels
Уже у квітні чоловік разом зі своїм кумом поїхали в АТО. Тоді ж Олексій зрозумів: воювати доведеться не лише з російськими окупантами, а й з колишніми приятелями та друзями, що зрадили Україну та перейшли до ополчень так званих Л/ДНР.
У тому ж 2014 він отримав важке поранення, через що йому відняло ногу. Дві операції, втрата працездатності. Тоді українська армія не була такою зразковою, до якої ми дійшли уже у 2022 році: Олексія звільнили без жодних виплат чи попереджень.
Він спробував жити мирним життям: став підприємцем, одружився, з дружиною народили двох дітей. Та 21 лютого 2022 року Олексій сказав Юлії: треба заправляти автівку та їхати на захід України, бо буде війна.
І він таки не прогадав.
Після перших вибухів чоловік пішов до Солом’янської районної держадміністрації. Там він вступив до лав ТрО Києва.
Фантом допомагав бучанам евакуйовуватися: сам вивіз більше тисячі мешканців Бучі. Саме тоді, під час планування та виконання цієї бойової операції, його псевдо прозвучало на всіх блокпостах від Бучі до Києва. Бо тоді він зміг вивезти майже 300 автівок з цивільними з абсолютного пекла у Київській області.
УП.Життя
— Я на війні завжди тримаюся того, що неважливо скільки ти вбив окупантів, а важливо, скільки ти вберіг людей. Справжній командир повинен, по-перше, дбати про життя цивільних та солдат, а вже по-друге — виконувати завдання.
Один і той самий наказ можна виконати у декілька різних способів. Я завжди обираю той, який максимально збереже життя людям.
Тоді в Бучі — це було 300 автівок, мінімум по п’ять людей у кожній. Всі ці люди були не зґвалтовані, не вбиті та не скалічені, а врятовані. Це фантастично! — наголошує Олексій.
За цей героїчний вчинок Олексій Фандецький нагороджений державною нагородою — Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Після звільнення Київщини вмотивований 130 батальйон ТрО вирушив до Харківської області. Протягом всього літа хлопці воювали, евакуйовували та висувалися впритул до кордону з Росією.
І під їхньою егідою звільнилася Дементіївка, яка щодня страждала від обстрілів російських окупантів з боку Козачої Лопані.
Він пригадує: тоді, коли селище частинами зникало кожних 30 хвилин, він прийняв рішення, яке не очікував від нього ніхто.
Коли отримав дані від розвідки про те, що росіяни підтягли сили до кожної з українських позицій у Дементіївці, він не віддав наказу на підсилення. Натомість просто повторив усім своїм людям: не бігти нікуди на підмогу без його наказу.
— Відступити можна було тоді, якщо в нас були поранені. По-перше, ми своїх не залишаємо. По-друге, у разі відступу я мав бути певен, що в зоні потенційного ураження нашої артилерії не буде моїх людей. Поранених зокрема.
Якщо я певен, що там немає наших, у мене карт-бланш — даю координати арті, і вони б’ють туди, де раніше стояли ми, звідки довелось відступити.
Тоді бій був страшним та важким. Багато поранених, семеро мертвих — але всіх їх змогли евакуювати просто під шквальним вогнем. Та для Фантома ситуація не була безнадійною: він просто виміряв відстань на своєму планшеті та передав у рацію: бити по росіянах Градами просто там, де були українські позиції.
І вони вдарили, переоравши окупантами той яр, в якому були наші. ЗСУ встигли відійти на відстань, а хто був поруч — залягли в окопи.
Так, здавалося б, з безвихідної ситуації, Фантом разом із бійцями 130-го батальйону Сил ТрО Києва вийшов переможцем. Те, що мало стати поразкою для нас, обернулось “судним днем” для окупантів. Ворог із величезними втратами відступив.
— Загалом у мене є три конкретні цілі: перша — виграти війну, друга — максимально зберегти життя своїх людей і третя — заслужено отримати звання Героя України, — каже Олексій.
Із таких історій складається вся карта бойових дій в Україні. Адже кожен боєць нашої армії — це вмотивована людина, що вже реалізувалася в цивільному житті та прагне вибити ворога зі своєї землі. Олексій — приклад того, що навіть після повної зневіри у власній країні та народові можна знайти сили та стати на захист всього рідного тобі.
Інший військовий на псевдо Да Вінчі на війні — з 18 років. Він також брав участь у звільненні Балаклії: історію про військового читай у нашому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!