Історія Микити Леуцького – ресторатора з Маріуполя

У Дніпрі ресторатор, який нині б’є на фронті окупантів, подарував переселенцям з Маріуполя свій заклад. З початком повномасштабної агресії Росії проти України він почав працювати як волонтерський центр.

Тут щодня годують кілька сотень біженців. Маріупольці спершу приходили допомагати, познайомилися із власником, а той просто віддав їм свій бізнес.

Руїни ресторану в Маріуполі

До війни 23-річний ресторатор з Маріуполя Микита Леуцький мав власний заклад, який рашисти перетворили на руїни ще в березні. Історична будівля у самісінькому середмісті не встояла під обстрілами окупантів.

Микита згадує, з 24 лютого з напарниками та співробітниками ресторану перейшов жити на нульовий поверх. А вже за кілька днів до них підтягнулися й інші маріупольці, які не мали, де сховатися від обстрілів.

Ось на площі 40 квадратів — це нижня зала мого закладу — стало вже не сім осіб, а 30, потім більше, — каже хлопець.

Без світла, газу і води їжу доводилось готувати з продовольчих запасів закладу просто на подвір’ї.

Його батьки, які також жили в Маріуполі, почали вмовляти сина терміново виїхати з міста після того, як їхній дім жорстоко обстріляли. Тоді в будинку загинули жінка та її дворічна дитина.

Тож 14 березня Микита разом зі знайомими вирішив поїхати з міста.

У нас була одна автівка, друга, яка була в тому дворі, вибухнула, а третя була без вікон і дверей. Ми посадили туди максимально багато дітей і вже на виїзді заклеїли всі вибиті вікна та двері плівками та скотчем, — розповідає ресторатор.

Читати на тему

Годувала містян, доки Ірпінь не звільнили ЗСУ: історія Олесі Нідзельської, яка під обстрілами пекла хліб для голодних людей

Олеся Нідзельська годувала окупований Ірпінь аж до його визволення українськими Збройними силами. Читай розповідь про цю героїчну жінку.

Несподіваний подарунок

За тиждень маріупольці дісталися до Дніпра. Слідом за ними вдалось вибратися ще деяким співробітникам ресторану.

Микита згадує, що винайняти житло вдалося не одразу. Люди заощаджували на всьому. Навіть обідати ходили до місцевого закладу, де безкоштовно годували переселенців.

Скоро маріупольці познайомилися з власником — ним виявився 32-річний ветеран АТО Андрій Сарвіра. Чоловік знову збирався на війну, тож не мав часу опікуватися закладом і просто подарував його Микиті.

Єдина умова була — продовжувати традиції цього закладу. Я сказав, що заклад має багату історію. Це був сімейний бізнес, я ним займався з дружиною удвох, — розповідає колишній власник ресторану.

Нині ресторан продовжує роботу як волонтерський центр. Тут безкоштовно годують переселенців і заразом потроху розвивають бізнес.

Дніпрянин Андрій не проти запровадження нових маріупольських традицій у закладі, та дещо зі старої атрибутики вирішив забрати собі на пам’ять. Це колекція шевронів, яка зберігалась у ресторані. Тут їх 300.

Це душа закладу. Кожен цей шеврон пов’язаний з конкретною людиною. Власне, тут шеврони з усієї України, з багатьох підрозділів, зокрема з Азову, — пояснює Андрій.

Снаряди літають над головою, а вони все одно продовжують працювати. Такі умови роботи тепер не лише в українських військових, але й у звичайних пекарів. Читай, чим обернулась історія працівників пекарні в Лисичанську.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!