“Страху немає, коли намагаєшся сфокусуватися на тому, що робиш”: історія медикині Альбіни на евакуаційному потязі

Деколи здається, уже знаєш усе про героїзм українців. Коли хтось рятує лежачу сусідку ціною власного життя, їде на передову заради тих, хто залишається удома — рятує тил власними руками. Особливий прояв героїзму спостерігається у медиків — про одну з них розповіла журналістка Української правди Діана Кретчетова.

Лікарка з 14-річним досвідом у мирний час працювала в кардіологічному та “ковідному” відділеннях інтенсивної терапії. Альбіна Жаркова змінила рутину на вагони евакуаційного потяга, яким вона разом з командою таких же відчайдух доправляє поранених із гарячих точок на захід України.

Зараз жінка стала лікаркою міжнародної гуманітарної місії Лікарі без кордонів. Потрапила туди ледь не одразу після того, як виїхала з рідних Сум, які уже нещадно обстрілювали росіяни. 

Я не хотіла виїжджати — ні з України, ні зі свого міста. Але подала заявку — і була щасливою, коли дізналася, що мене прийняли до команди.

Уже 31 березня відбулася перша евакуація постраждалих від війни українців. Альбіна та ще двоє медиків були першопрохідцями проекту Лікарі без кордонів.

MSF

Евакуаційні вагони, які везуть до життя

Альбіна розповідає про свою нову роботу та потяг, який став на заміну лікарським стінам. У ньому — вісім вагонів. А кожен з них приймає різних пацієнтів: реанімаційний вагон з людьми, що вимагають спеціального догляду, та “звичайні” — там перебувають пацієнти без важких поранень. 

Медикиня каже — загалом ця робота була, наче звичайний огляд хворих у палатах: після того, як пацієнтів доправляють до вагона, лікарі роблять обхід, а медичні сестри вимірюють основні життєві показники пацієнтів. 

Але на медичній сфері робота Альбіни не завершується — разом з іншими лікарями вона проводить усі координаційні дії проекту. Разом з тим робота в евакуаційному потягу деколи доводила лікарів “до межі”.

Ми відпочивали дорогою із заходу на схід країни. Було й таке, що ми мали лиш дві години між приїздом та від’їздом, щоб просто прийняти душ та перевдягтися.

Команда евакуаційного потяга

Сьогодні на евакуаційному потязі є дві команди лікарів, що працює позмінно. Серед персоналу — п’ятеро медсестер, лікар-анестезіолог та лікар загального профілю. Медсестрам, до речі, допомагають ще кілька студентів медичних вишів — така собі практика для першокурсників.

Окрім медичних працівників, потяг завжди супроводжують інженери, технічні працівники та перекладачі — бо до Лікарів без кордонів приєдналися й іноземні медики.

Саме вони координують та навчають українських лікарів працювати у воєнних реаліях.

Щоправда, деколи одних лиш медичних знань буває недостатньо, бо доводиться ставати для пацієнта й психологом. 

Читати на тему

Медикам не байдуже на пацієнта. Не вірте тим, хто це каже — історія бойової медикині на псевдо Відьма

Історія бойової медикині на псевдо Відьма: чого боїться та про що розповідає із запалом.

Перша поїздка Альбіни

Вона згадує, що найважче було саме під час першого виїзду: поїзд прямував до Запоріжжя за пораненими цивільними. Там були й люди з Маріуполя. Історії тоді по вагонах ходили різні: і про розстріляні зелені коридори, і про жахи цивільних втрат у містах. 

Лікарі без кордонів рятували й тих людей, які постраждали внаслідок обстрілу вокзалу в Краматорську. Сама медикиня зізнається: було важко прийняти, що її неповнолітні пацієнти втратили обох своїх батьків.

До психологічних розмов із пацієнтами готові не лише медпрацівники поїзда — будь-хто з команди може вислухати тих, кому це необхідно.

— Особливо важко з тими, хто опинився за крок до смерті та бачив страшні речі на власні очі. Такі люди бояться кожного руху чи звуку, тож команду попередньо готують до складних розмов.

Українська правда

Скільки людей евакуювали Лікарі без кордонів

Станом на 23 вересня кількість евакуйованих Лікарями без кордонів із гарячих точок України становить понад 1400 людей. З них близько 80 дітей-сиріт. Практично половина з усіх вивезених людей були з пораненнями різних ступенів важкості. 

Лікарі не були готові до такої кількості поранених — особливо в одній кімнаті чи вагоні. Деколи медикам доводиться боротися за життя потерпілих прямо під час дороги у потязі — до нього потрапляють люди з ампутаціями, травмами органів грудної клітини чи черевної порожнини. 

Був шок, коли під час першої поїздки до нас потрапили жінка з понівеченим обличчям. Потім ми вивозили й людей із важчими пораненнями — хребта та головно мозку, наприклад.

Особливо важко, коли на реанімаційному столі опиняються діти. Але медикиня не збирається покидати свою роботу: допоки є сили в ногах та руках. Так само і з моральним виснаженням: рано чи пізно приходить розуміння, що варто якийсь час відпочити.

І так працює кожен з їхньої команди: ще ніхто не покинув цієї роботи. Але часто й самі медики потребують психологічної допомоги. 

— Страху немає і не було від самого початку. Просто сприймаєш все як роботу і намагаєшся сфокусуватися на тому, що ти робиш. Так і вдається все пережити, — зізнається Альбіна Жаркова. 

Про роботу медиків під час блокади розповіла інша медикиня — Гюльшен. Як її команда рятувала сотні життів від першого дня війни — читай у матеріалі. 

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!