Бив окупантів з гумором, поширював правду та вижив попри прогнози лікарів — історія про незламний дух сапера

Українці мають незламний дух і неодноразово це доводили. Юрію Гудименку 34 роки. Він родом із Запоріжжя, а за освітою — історик. Можливо, ти зустрічав(-ла) його у соціальних мережах, бо його дописи не раз викликали у людей усмішку. Ба більше, вони рятували українців у перші дні повномасштабної війни: надихали, заспокоювали та об’єднували. Юрій став одним із найпомітніших голосів українського війська.

Він — сапер 130-го батальйону ТрО ЗСУ та розповідає про війну в Україні на своїх сторінках у Facebook та Instagram. Робить це з посмішкою та гумором.

— Його план (Путіна — ред.) знищити націю з 40 млн жителів — нереальний. Його план був перетворити українців на росіян, а натомість перетворив українців на українців, — твердить Юрій.

Перші дні війни — інформаційний хаос

Чоловік розумів: у перші дні вторгнення найбільше шкоди приносить хаос та паніка, тому, крім збройної, вступив у інформаційну війну. Розбивав російські фейки правдою, а ворожу армію — не тільки зброєю, а й гумором. Війну зустрів у Маріуполі. 

— Ми стоїмо на найвищій точці Маріуполя й читаємо “новини”, що місто вже захоплене. Тоді ми почали робити все, щоб загальмувати паніку. Ми мали змогу зв’язуватися з хлопцями із ЗСУ, які стояли на інших позиціях, та отримувати від них реальну інформацію. Потім просто транслювали цю інформацію іншим і казали, що Маріуполь, Харків чи Київ ніхто не захопив, — згадує Юрій. 

Фото: Facebook

За три дні до оточення Маріуполя чоловік повернувся боронити столицю, адже за два місяці до повномасштабної війни уклав контракт тероборонця. Потім брав участь у боях за Ірпінь, Бучу і Харківщину.

Про тяжке поранення

Згодом Юрій отримав серйозні травми: у лівій нозі має залізні спиці, уламки у грудях та пошкоджену руку. Проте навіть зараз не втрачає почуття гумору. Чоловік неохоче розповідає про те, що болить, і свій стан називає тимчасовим. Пересуватися Юрію допомагає дружина. Наталія каже за чоловіка: його травмована рука болить постійно.

— Він постійно рухається й намагається покласти руку так, щоб вона не боліла, але водночас йому боляче рухатися, — каже жінка.

Чоловік отримав поранення наприкінці червня, на Харківщині, неподалік від кордону з РФ. Юрій та інші сапери отримали завдання вийти у “сіру зону” — територію між українськими та російськими позиціями — і розставити пастки для окупантів. 

Мінування завжди відбувається у “сірій зоні”, перед своїми позиціями, тому ти маєш за них вийти, — каже військовий.

Фото: Facebook

Утім, того разу саперам не пощастило. Ворог пішов штурмом саме тоді, коли вони вийшли працювати. Росіяни атакували з танків, артилерії та мінометів. Одна з російських мін розірвалася біля групи саперів.

Я лежу, і в мене просто темнота в очах. Я кілька секунд цього не розумів, бо спершу думав, що помер, — згадує чоловік.

Але під вибухами снарядів побратим наклав Юрію турнікет та відтягнув до машини. 

— Він мене протягнув близько десяти метрів і зрозумів: він мене тягне повз тіло свого старшого брата, який загинув від тієї ж міни. Та все одно продовжив мене тягнути, але почав кричати. Просто кричить і тягне, — розповідає сапер.

Юрія та інших поранених дотягнули до мікроавтобуса. Той проїхав кількасот метрів та провалився у вирву, а навколо продовжувалися вибухи. Поранених перемістили в іншу машину та вивезли з поля бою.

Фото: Facebook

Дружина Юрія одразу відчула, що щось не так. Адже його завдання переважно тривали близько чотирьох годин, а того дня він довго не виходив на зв’язок. Наталія дізналася про поранення чоловіка від побратима.

Я сиділа і п’ять хвилин просто дивилася на холодильник, і з очей почали текти сльози, — ділиться дружина. 

Юрія стабілізували у Дергачах та відвезли до Харкова. Він зізнається: почувався щасливим, адже був впевнений, що не помре і найгірше вже позаду. Проте ситуація була не такою, як здавалося спершу. Пробиті легені почали згортатися, він втратив багато крові. Лікарі мали ухвалити рішення, чи ампутувати Юрію ногу. Стан сапера був критичний, і він переносив операцію за операцією.

Читати на тему

Готовий гори перевернути: історія бійця, який отримав поранення на Сході, але прагне повернутись у стрій

Вікна познайомилися з бійцем Нацгвардії, який 24 лютого покинув цивільну роботу власника СТО і рушив на війну.

Це війна на знищення нації

Нині Юрій потроху одужує, хоча попереду на нього чекає ще не одна операція й довга реабілітація. Чоловік навіть повертається до свого блогу та радить готуватися до війни, адже вона надовго.

— Зараз війна йде не на території, вона йде на знищення української нації, тому вона не може бути закінчена документом. Крапка в цій війні не може бути поставлена фізично, адже поки існує Росія, вони намагатимуться знищити українську націю, — розмірковує Юрій.

Фото: Facebook

Сам він готувався до війни ще з 2014 року. У його квартирі була необхідна амуніція, зброя та комплекти військового одягу, готівка, запаси їжі та план евакуації для дружини. Наталія називала його параноїком, але помилилася. З такою ж впевненістю, як про повномасштабну війну, Юрій говорить і про занепад Росії. 

Українські військові кажуть: війна — це наука. Раніше ми розповідали історію героя Кирила Вереса про роботу на передовій та амбітні плани.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!