Коли Орині Чубич було 30, вона купувала машину швидкої допомоги для українських військових, координувала евакуацію на кордоні й готувалася повернутися до Києва з Польщі.
Але доля несподівано внесла правки: “У вас гостра лейкемія. Ви прямо зараз їдете в лікарню”, — сказала польська лікарка. Так почалася її багаторічна боротьба. Жінка пройшла через три рецидиви. Зараз, за словами медиків, залишилось лише паліативне лікування.
Platfor.ma поспілкувалася з Ориною про шлях, який вона пройшла, боротьбу і прийняття смерті…
Зараз займаюся виживанням
Орина родом з Енергодара, але зараз вона в Німеччині через хворобу. Діагноз гостра лейкемія з’явився у її житті несподівано, під час волонтерства на польському кордоні. Коли вона здала кров на загальний аналіз, то вже за кілька годин опинилася в лікарні. Відтоді все змінилося: замість евакуацій — хімія, замість планів на життя — виживання.
— Я одразу подзвонила друзям і передала всі свої паролі. Було враження, що вже завтра мене не стане.
Лікування та допомога людям
Попри хворобу, Орина не припинила волонтерити. Вона співзаснувала фонд Патрони здоров’я, який допомагає військовим і цивільним, що зазнали поранень. Ідея народилась із розуміння: німці частіше допомагають тим, кого особисто знають. Тож фонд об’єднує людей, що готові допомагати, і тих, хто цього потребує.
— Вони не просто переказують гроші, а відчувають зв’язок одне з одним. Деякі з учасників дружать, спілкуються, зустрічаються й досі, вже поза темою поранень. Мене це дуже надихає.
Після перших процедур у Польщі Орину перевели до Німеччини. Там спершу застосували таргетну терапію, яка стримувала хворобу пів року. Потім була агресивна хімія, а згодом — трансплантація кісткового мозку. Після неї майже рік все було стабільно. Але згодом рак повернувся втретє!
Хвороба постійно повертається. Ми спробували все, але марно.
Нині її стримують менш токсичною хімією, але це — вже не лікування, а спроба виграти хоч трохи часу…
Попри важке становище жінки, лікарі неохоче говорили з нею про смерть. У Німеччині навіть існує правило: відверта розмова тільки за два тижні до прогнозованої смерті. Але Орина вважає, що це — надто пізно. Вона виборола розмову про паліативну допомогу сама.
— Я намагалася пояснити, що мені теж важко, потрібна експертиза, я хочу знати тощо. Тому, лікарка пообіцяла сказати, коли почнеться відлік тих 6 місяців паліативу.
Як жінка живе зі складним діагнозом
Орина веде блог про життя з невиліковним діагнозом. Це нова для неї сфера, адже до хвороби вона була зовсім не публічною людиною. Але блог допомагає їй проговорювати страхи й знімати тягар очікувань.
— Коли я прийняла смерть, стало легше. З мене знялась відповідальність за чужі надії. Я не маю перемогти рак, бо я сильна чи хороша людина.
Це не змагання. Смерть — не поразка, це просто факт.
Після пересадки Орина закликає всіх до донорства кісткового мозку. Процедура проста — мазок зі щоки, і ти вже в базі потенційних донорів.
Це нестрашно, і може врятувати чи подовжити чиєсь життя.
Попри все, Орина живе. У перервах між хімією вона пише, координує гуманітарні вантажі і жартує з друзями. Вона прийняла смерть, але не відмовилась від життя.
Інколи навіть трохи соромно перед друзями, які запропонували зняти для мене квартиру на останні місяці. А я все ще тут. І поки, за прогнозами, протягну довше.
Головне фото: Platfor.ma
Раніше ми розповідали, як діагностувати рак на ранніх стадіях.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!