В той час, коли житло в Ізраїлі — бункер, українські будівлі розсипаються, мов карткові будинки.
Війна показала, наскільки наше житло не пристосоване до можливих викликів. Воно позбавлене будь-яких умов, щоб врятуватися.
Тому архітектори вже роблять висновки та вчаться на помилках. Нові будинки та міста будуть спроектовані за іншими правилами. Вони мають бути якіснішими та надійнішими.
До загальноприйнятих правил проектування в архітекторів додалося дев’ять нових заповідей, здобутих на гіркому досвіді тисяч невинних жертв, похованих під завалами бетону.
Якщо обстріл застав тебе вдома, то радять зайняти найбезпечніше місце в будинку — за двома стінами.
Оскільки перша стіна бере на себе основний удар, а друга — збирає уламки скла та меблів, то в людини з’являється більше шансів вижити.
У багатьох таким безпечним простором є коридор, проте, як виявилося не у всіх він розміщений за двома стінами. Адже люди часто зносять зайві стіни, щоб розширити простір.
Всі будинки за стандартами спроектовані так, щоб було безпечне місце за двома стінами.
Але все, що в силах архітекторів — переконливо рекомендувати людям їх не прибирати. Навпаки, добре облаштувати комірчину, яку в разі потреби можна буде перетворити на спальню.
Для багатьох людей підвали та бомбосховища стали другим домом. Проте більшість із цих захисних споруд не розраховані на довготривале перебування.
За попередніми стандартами, паркінг має будуватися до кожного житлового комплексу.
Паркінги поділялися на два види — бомбосховища та протирадіаційні укриття.
В першому випадку приміщення не розраховане на довготривале перебування, а в другому — підведене водопостачання, системи вентиляції та електропостачання.
Збереглося досить багато таких споруд ще радянського зразка, бо колись СРСР готувався до ядерної війни.
Зараз практика показала, що навіть бомбосховища треба будувати за зразком протирадіаційних укриттів.
Тобто з усіма системами комунікації: душем, туалетом, окремою вентиляцією та водопостачанням, щоб люди змогли тривалий час комфортно перебувати у безпеці.
Є різні типи евакуаційних сходів. Більшість із них спроектовані по типу Н1, де для евакуації треба вийти на балкон і спуститися драбиною.
Проте такі сходи дуже небезпечні під час бомбардувань. Адже якщо ракета зруйнує кілька середніх поверхів, то відріже шлях евакуації для жителів верхніх поверхів. Люди будуть заблоковані.
Навіть якщо вдасться вийти, доведеться пройти через фасад будинку, що теж небезпечно.
Звичайні сходи теж не можна назвати безпечними. Вони розміщені біля вікон, і є небезпека, що коли ти спускатимешся в сховище, ударна хвиля їх виб’є, а ти отримаєш важкі поранення.
Тому оптимальна модель побудови сходів — це Н4. Незадимлювані сходи закритого типу, що розташовуються всередині споруди.
Відповідно, якщо виб’є одну чи дві квартири на поверсі, сходи лишаться цілими, у верхніх поверхів буде можливість врятуватися.
Багато панельних будинків, збудованих ще в радянські часи, після влучання ракети розсипалися, мов картковий будинок від вітру.
На відміну від нових панельних будинків, верхні поверхи яких встояли навіть з діркою від ракети.
Проте в Україні все ще забагато архаїзму в будовах. Треба переходити до більш технологічного рівня. До прикладу, не робити будівлю дуже важкою від цементу та бетону, бо це навпаки знижує її стійкість.
Замість цього зовнішні та міжквартирні стіни зробити залізобетонними, а внутрішні — з гіпсокартону. Не треба обтяжувати їх додатковим муруванням.
Скло при влучанні ракети в споруду становить потенційну небезпеку життю. Адже люди здебільшого помирають саме через поранення склом.
Вихід є: скло має бути в триплексі, щоб гарантувати безпеку.
Це такий вид безпечного скління, шари якого проклеєні спеціальною плівкою. При розбиванні скло зависає на ній, а не розлітається дрібними уламками.
Така техніка всім відома, її використовують для лобового скла в автомобілі, яке після удару все ще тримається.
Є ще один варіант вікон — загартоване скло. За ціновою політикою таке вікно лише трошки дорожче за звичайне.
При розбиванні воно не розлітається на гострі частинки, а розпадається у формі кубиків, що є менш травматичним.
Цікавий факт: людське око може розпізнати людину за рисами обличчя лише до шостого поверху. З сьомого і вище це можливо зробити лише за кольором футболки.
Тому пропонують будувати будівлі не вище за шість поверхів.
Крім того, людей на верхніх поверхах може повністю відрізати від світу. А достатньо високої техніки для евакуації може просто не виявитись.
Люди можуть настільки звикнути до ліфта, що просто не знатимуть, де сходи — такий варіант теж імовірний.
Якщо ракета влучає у двір, то страждають будинки, які його оточують. При цьому наступні лишаються цілими.
Так, будинки один для одного є амортизацією вибуху. І є ймовірність, що вціліє більше споруд.
Тому відстані між будинками будуть зменшувати, двори матимуть квадратуру приблизно 40 на 40 м, за європейським зразком.
Будування широких автомагістралей, де дорога — це суцільний плац для воєнної техніки, треба обмежити.
Натомість надати перевагу принципу мультимодальності.
Де одна смуга — для приватного транспорту, інша — для громадського, а також трамвайна лінія, велосипедні доріжки та пішохідні зони з обох боків.
Все це має бути розподілено на зони за допомогою озеленення, бордюрів, перепадів рельєфу або огороджень.
Завдяки цьому місто стає просто непридатним для пересування військової техніки та ведення бойових дій.
Недарма раніше намагалися будувати поселення біля річок. Окрім того, що це природне джерело чистої води, річки є прекрасним природним захистом від ворогів.
До прикладу, маленька річка Ірпінь зіграла не останню роль в обороні Києва.
У радянський час річки були знищені меліорацією, обміліли та міліють далі.
Варто випускати їх з колекторів та сприяти тому, щоб вони стали більш повноводними.
Це має суцільні плюси — покращення екології, збільшення зон відпочинку для людей, захист від “рятівників” у вигляді російських окупантів.
Навіть без допомоги архітекторів українці перетворюють свої будинки на бункери. Читайте, як жителі Харкова перетворили багатоповерховий будинок на справжню фортецю.