Зайде-зайдеш і до мене
моя пташка!
Крилами пісня злітає важка.
Серденько серце кохане —
не турбуйся!
Доля довірила світ останнім із нас…
(Bird of Pray — Ziferblat)
Національний відбір на Євробачення вкотре подарував нам чимало крутих пісень, які “засідають” в голові. Як ось ця — яка з гуртом Ziferblat представить Україну на Євробаченні-2025, — знову й знову звучить з музичних колонок моїх сусідів.
Та й у мене є пісні, які можуть кілька тижнів по колу грати у навушниках чи з ноутбука під час роботи.
Раніше я думала: уся справа в настрої людини, з яким вона слухає ту чи іншу композицію. Адже кожен (-на) з нас має свій плейліст, час якого настає залежно від пори року, справ в особистому житті, внутрішнього ресурсу тощо.
Та чи дійсно це так? Чому ми заслуховуємо пісні аж до моменту, коли найближчі місяці не зможемо витримати навіть перших нот колись улюбленої Like Him, Найгірша чи однієї з мільярдів композицій?
Розбираємося далі у матеріалі.
Чому ми слухаємо одну й ту ж пісню по колу
Це питання давно цікавить тисячі людей по всьому світу. Адже одна справа — сезонне прослуховування музики, коли напередодні свят ми знову й знову слухаємо All I want for Christmass is You чи рідного Щедрика.
Однак з чим повʼязана тривала привʼязаність до пісні в інший період?
Директорка Лабораторії музичного пізнання Принстонського університету, професорка Елізабет Маргуліс у подкасті WNYC розповіла про явище повторного прослуховування музики.
За її словами, повторне прослуховування улюблених пісень може приносити відчуття комфорту та безпеки. Також пісні можуть бути пов’язані з певними спогадами або періодами життя, тому їх повторне прослуховування викликає ностальгію.
— Деякі пісні можуть викликати сильні емоційні реакції та відчуття задоволення, тому їх хочеться слухати знову і знову, музика знімає стрес та заспокоює, а деяким людям допомагає концентруватися під час роботи чи навчання, — пояснила професорка.
Ба більше: дослідження PubMed Central показало, що під час повторного прослуховування пісні, вона починає нам подобатися ще більше, ніж коли ми почули її вперше.
Навіть якщо композиція дуже складна, мозок пізнає її більше, а отже — краще сприймає та розуміє.
Дослідження виявило, що симпатія зростає монотонно після повторного прослуховування на всіх рівнях складності.
— Це вказує на те, що знайомство є єдиним найважливішим показником симпатії до музики незалежно від жанру, тембру, структури, складності та інших факторів, а повторне прослуховування може збільшити симпатію майже до будь-якого музичного твору, якщо слухати його за природних обставин, — кажуть дослідники.
Ще одна причина, яка заставляє наш мозок привʼязуватися до пісень — емоції, які повʼязують нас під час звучання. Зокрема, мозок може розпізнавати емоції в мові, такі як смуток, щастя та гнів, які починають асоціюватися з музикою.
Це допомагає тобі розпізнати власні почуття. Саме через це ти заслуховуєш “до дір” Паліндрома під час смутку, або Тейлор Свіфт — у кращі свої дні.
З цього формується дефініція Пісня — Емоція, музика допомагає викликати ті самі почуття під час повтору. Ти відчуваєш хвилювання, екстаз і комфорт від примирення зі своїми почуттями. І лише після насичення емоціями, ти відпускаєш пісню.
Чи нормально слухати одну й ту ж пісню — пояснення психологині
За детальним поясненням такого феномену ми звернулися до практичної психологині Анастасії Саски.
Експертка каже: це абсолютно нормальне явище, зумовлене роботою мозку.
— Чому ми слухаємо одну й ту ж пісню по кілька разів? По-перше, через емоційну прив’язаність. Коли пісня нам подобається, вона викликає сильну емоційну реакцію.
Якщо це ще й улюблена пісня, її прослуховування активує систему винагороди мозку, що провокує викид дофаміну — нейромедіатора, пов’язаного з відчуттям задоволення. Таким чином, запускається система підкріплення поведінки, і кожне повторне прослуховування знову приносить задоволення.
Однак з часом навіть такий стимул, як улюблена пісня, перестає викликати таку ж сильну відповідь, оскільки мозок звикає до нього й емоційний відгук поступово слабшає.
По-друге, контекст і асоціації. Пісня може асоціюватися з певним етапом, станом чи моментом у житті, який викликав приємні емоції. Під час прослуховування ми ніби повертаємося в цей момент, — пояснює психологиня.
За її словами, за деякий час пісня втрачає свій контекст і емоційне значення, тому починає здаватися набридливою або просто більше не зачіпає.
— Це абсолютно нормальне явище, зумовлене роботою мозку. Мозок завжди шукає нові стимули, щоб підтримувати цікавість і задоволення.
Тому навіть улюблена пісня може набриднути.
Якщо постійне прослуховування однієї й тієї ж пісні не викликає тривогу чи погіршенням настрою при спробі слухати іншу музику — все в межах норми, — додає вона.
Чому пісня “заїдає” в голові: розпитали у вокалістки
Як відомо, наш мозок не завжди самотужки обирає ту чи іншу поведінку. Інколи люди, що знаються у справі, стимулюють ті чи інші асоціації й бажання, аби досягти бажаного ефекту. Це, зокрема, частина маркетингу.
Редакція звернулася до музикантки та викладачки вокалу Катерини Пашкевич за фаховим коментарем: чому деякі пісні “заїдають” у голові і як сонграйтери добиваються такого ефекту?
Музикантка пояснює: річ у тім, що ми любимо все, що нам знайоме й тому реагуємо на знайомі патерни, які чуємо у піснях.
— Подібно до того, як нам подобаються люди, зовнішньо схожі на наших братів чи сестер, батьків. Звичайний людський мозок не здатен вигадати щось докорінно нового — для цього потрібно бути генієм.
Але наш мозок може скомпонувати щось з уже відомих елементів, які він вже чув. Тому всі пісні, по суті, є рекомбінаціями одних і тих самих мелодій, тих самих патернів.
Наприклад, коли мелодія йде вгору, вниз, або відчувається як хвилі, що йдуть то вниз, то вгору.
Ще одна річ — акордові прогресії. Загалом, у кожній тональності є сім основних акордів, а найчастішим переходом, власне, цією прогресією, є II-V-I (2-5-1). Це акордова прогресія джазу та попмузики.
Наш мозок звикає чути це, — пояснює Катерина.
Часто музиканти говорять, що за цей ефект “завдання” у голові відповідає хук у пісні. Хук у музиці — це гачок, частина пісні або композиції, яка будь-яким чином виділяється й особливо подобається слухачеві.
Катерина Пашкевич пояснює, що сонграйтери можуть написати два-три хуки на пісню: на початку, у приспіві. Таким чином мозок людини чіпляється за знайомий “гачок” і розуміє, що йому це подобається.
Вдалий приклад — Hold Me Tight or Don’t виконавця Fall Out Boy.
— Це стосується й приспівів. Дуже відомий сонграйтер Макс Мартін, який писав пісні для Тейлор Свіфт, Кеті Перрі, Брітні Спірс, Кендріку Ламару, The Weekend тощо, має правило: не затягувати куплет.
Тобто приспів має початися вже з хвилини-півтори пісні. І саме у приспів дають найбільший хук.
Окрім цього, люди люблять tension and release, як я його називаю. Що це означає? Коли у пісні наростає напруга, яка потім вивільняється. Відомий приклад — We Will Rock You від Queen.
Або Sia, яка співає куплет на низьких нотах, де напруга наростає, а потім — вона вивільняється на приспіві, відбувається так званий реліз, — пояснює Катерина й наводить ще кілька прикладів.
Sia — Chandelier
David Guetta — Titanium and Sia
ZAYN and Sia — Dusk Till Dawn
Раніше ми розповідали тобі, чому постійно передивляємося одні й ті ж фільми, та чи нормально це: читай за посиланням.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!