Людям подобається дивитись фільми та серіали з цілком зрозумілих причин. Це й набуття досвіду, і вивчення нових ідей, і погляд на життя під іншим кутом, і спроба пожити чужим життям тощо.
Однак чому нам подобається переглядати те саме кіно по кілька разів? Чому наш мозок не втомлюється від уже знайомих історій, а навпаки — прив’язується до них ще більше? І, зрештою, чи є від цього якась користь?
Професор когнітивної психології Роберт Крафт розповів для видання Pshycology Today про цей феномен.
Коли ми передивляємось фільм, то заздалегідь знаємо, чим він закінчиться, але найголовніше — що ми відчуватимемо від цього.
Саме тому люди частіше переглядають комедії з позитивною кінцівкою, аніж драми, трилери чи трагедії.
Завдяки вибірковості уваги та обмеженості пам’яті наш мозок усе одно помічає нові деталі в сюжеті, який ми знаємо. Тому під час повторного перегляду ми виявляємо й оцінюємо деталі й тонкощі, які не помітили раніше.
До речі, так само і з піснями, картинами, скульптурою та архітектурою. Слухаючи й переглядаючи улюблені витвори мистецтва, ми насолоджуємось ними ще більше та емоційно прив’язуємось до них.
Повторення дає нам відчуття порядку та безпеки. Особливо це важливо тоді, коли довкола нас у реальному житті відбуваються події, на які ми не можемо повпливати. А ось перегляд улюбленого фільму може нам дати контроль над сюжетом.
Коли сюжет уже відомий нам, наш мозок розслабляється, але при цьому й розважається. Це закон природи — всі живі організми хочуть заощаджувати свою енергію, шукаючи способи витратити якнайменше зусиль.
Передивляючись фільми та серіали, ми витрачаємо менше ресурсу, ніж якби дивилися щось нове. Іноді це саме те, що нам потрібно. Тож не варто докоряти собі за “лінощі”.
Коли ми повторно переглядаємо фільми, то згадуємо не лише сюжет, а й події, які відбулися з нами в реальному житті в момент перегляду цього кіно.
Тобто наш мозок асоціює шоу з тим, що ми колись переживали. Те саме працює й з музикою. Згадай, як пісня, яку ти давно не слухав(-ла), миттєво переносить тебе в певний період життя. Це нагадує про отриманий досвід, людей з минулого та навіть конкретні розмови й інші деталі.
Недарма кажуть, що вибір фільму може зайняти більше часу, ніж безпосередньо його перегляд. Це пов’язано з парадоксом вибору — чим більше варіантів у нас є, тим менше ми будемо задоволені своїм вибором.
Коли ми бачимо меню онлайн-кінотеатрів, то губимось у розмаїтті фільмів та серіалів, отримуємо тривогу та невдоволення. Це відлякує та змушує нас дивитись щось уже знайоме.
Дивлячись історії знову й знову, ми отримуємо певний контроль над сюжетом. Ніби персонажі виконують наші команди, що їм робити та говорити. Керування розвитком подій може принести величезне задоволення.
Ознайомлення з персонажами може призвести до виникнення парасоціальних стосунків — коли інша людина про це навіть не здогадується, але задовольняє деякі наші соціальні потреби.
Тобто дивлячись фільм чи серіал, ми перебуваємо у знайомому безпечному середовищі, де герої виступають нашими друзями та роблять те, чого ми від них очікуємо. Це може зменшити відчуття самотності.
Дивлячись старі шоу, ми розглядаємо свої минулі ідеї та уявлення під новим кутом. Адже за цей час ми отримали новий досвід та стали мудрішими.
І ось ми вже по-іншому розуміємо сюжет історії та своє минуле, помічаючи зміни в собі та ще більше насолоджуючись кіно.
Кінцівка фільму дуже важлива для нас та впливає на загальне ставлення до всієї історії. Але якщо новий фільм може розчарувати кінцівкою, то вже відомий — ніколи.
Днями у прокат вийшли Вартові галактики-3. Читай ексклюзивно на Вікнах: рецензія на кінокартину від Кирила Пищикова.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!