Українська хроніка боротьби: як у літературі змінювався опис України та її народу, що завжди боровся за незалежність

Іноді потрібно втратити себе, щоб знову відшукати. Часом такою думкою керуються ті, хто прагне знайти своє місце у світі. Однак іноді вона може бути застосована й до цілої держави та її нації.

Чимало століть український народ потерпав від поневірянь та відсутності власної вільної країни, одного разу втративши усе. Згодом, об’єднавшись одним болем, ми змогли здобути незалежність.

У дні, коли українців знову намагаються поневолити, ми продовжуємо плекати свою свободу. А закарбовувати нашу боротьбу допомагає, як і століття тому — українська література.

А хто ліпше на ній знається, ніж наші вчителі й ті, хто допомагали нам опанувати знання? Я звернулась до людини, яка зі школи прищеплювала мені любов до літератури.

Сьогодні Валентина Гвоздецька працює викладачем української мови та літератури в Олександрійському політехнічному фаховому коледжі. Разом ми визначили, як у літературі змінювався опис України та її народу, що завжди боровся за незалежність.

Іван Франко — Захар Беркут

Якщо йти у хронологічному порядку опису подій, то першою згадується історична повість Захар Беркут. Події відбуваються у 1241 році, коли монгольська навала рушила на українське карпатське плем’я.

Кожне слово твору Івана Франка возвеличує мужність та патріотизм мешканців Карпатської Русі. Проте більш вагомою лишається думка, що звучить наприкінці, коли головні герої вже подолали свого ворога.

Головний герой повісті Захар Беркут пояснює своїм рідним, як вдалось перемогти у такій тяжкій боротьбі з переважаючими силами ворога. На думку спадає лише одне — їм допомогла єдність та наполегливість.

Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас.

Тарас Шевченко — Кавказ

Звісно, Тарас Григорович розповідає про гордих горців, які борються за те, щоб зберегти свою волю. Однак на підсвідомості слова поета сприймаються, наче про українців.

Особливо рядки про боротьбу та утвердження безсмертя народу набувають нових значень у сьогоденні.

Борітеся — поборете. Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!

Тарас Шевченко у роки, коли все українство було покріпачене, а слово не було вільним, як птах, продовжував засуджувати загарбницьку війну Росії та її деспотизму.

Сам поет щоденно спостерігав за наслідками існування “руського міра”, який тоді захопив наші землі та робив усе, що йому заманеться. Та навіть у кріпацьких очах своїх співгромадян Шевченко бачив нескорений дух, що продовжує битись і у наших серцях.

Читати на тему

Українська література сільська й страждальницька? Літературознавець про те, як відкрити її для себе по-новому

Розповідаємо про українських авторів, які варто почитати, щоб змінити думку про українську літературу.

А ось єдиний шлях до волі та перемоги над пригноблювачами український пророк вбачає теж у єдності. Крім того, поет закликає об’єднуватись не лише українців, але й інші народи, щоб побороти російський царат.

Пантелеймон Куліш — Чорна рада

Історичний роман Пантелеймона Куліша насправді не розповідає про те, як українці боролися з гнобителями чи ворожими арміями. За сюжетом Чорної ради, йде боротьба за гетьманську булаву.

Однак важливо у ній не те, хто змагається за головну посаду в українській державі того часу, а хто переможе. Саме питання, хто стане гетьманом, визначить, яким буде майбутнє усієї України.

Ліна Костенко — Маруся Чурай

Звісно, на першому плані роману у віршах — саме любовна лінія Марусі Чурай та Грицька Бобренка. Та куди ж на війні без кохання?

І навіть якщо воно не витримує випробувань, то завжди лишається важлива мета — боротьба за власну свободу та волю своєї країни. А найважливіше, що навіть на своєму, здавалося б, непомітному фронті, ти можеш принести користь тим, хто веде найзапеклішу боротьбу.

Ліна Костенко зображує не лише любовну історію чи батальні композиції в словах, а загальну незнищенність українського народу, який продовжує боротися проти загарбників.

Леся Українка — Бояриня

Після того, як було втрачено українську державність, почалась доба Руїни, що зображується у поемі Лесі Українки. Ті часи вирізняються зміною методів боротьби нашого ворога проти українського народу.

Замість холодної чи вогнепальної зброї він обрав метод асиміляції, створюючи всі умови, щоб наш народ почав забувати своє коріння. Так головна героїня Оксана, що була козацького роду, виходить заміж за Степана. Чоловік теж був українцем, але служив при московському царі.

Степан асимілюється та прочитується імперськими наративами у той час, як його дружина Оксана дедалі більше відчуває тугу за домом та занедужує. Чоловік лише питається, що зробити, щоб його дружина втихомирилась.

Се мир по-твоєму — ота руїна? Отак і я утихомирюсь хутко в труні, — говорить головна героїня.

Так з російською владою та її першими зачатками пропаганди відмирає не лише внутрішня свобода деяких осіб, але й звичайні людські почуття. Любов, турбота, співчуття — усе те, що робить нас людьми.

Юрій Яновський — Подвійне коло

На початку 20 століття стали ще більш помітними прояви знелюднення, яке принесло з собою російське керівництво.

Твір Юрія Яновського максимально протилежний до першої з нашого списку повісті Франка. Якщо у Захарі Беркуті народ максимально об’єднаний проти навали, то у Подвійному колі навіть брат іде проти брата.

Ті загальнолюдські цінності були знищені. Люди видавали одне одного. Це все призвело до того, що брат міг вбити брата через політичні переконання. Але попри це народ продовжував боротися за незалежність, — зазначає Валентина Василівна.

Це те страшне віщування, про яке говорили як Каменяр, так і Кобзар. Тож після стількох століть замість єдності в країні настає розбрат. Це ми бачимо завдяки головним героям — один з братів Половців денікінець, інший — червоноармієць, ще двоє махновців та один петлюрівець.

Та наприкінці твору звучить головна думка з уст братів, які зазнали нищівної поразки одне від одного. Свою роль зіграла й політика, що призвела до ситуації, коли навіть рідні можуть піти одне проти одного.

Тому роду не буде переводу, у якому браття милують згоду, — згадують брати Половці на смертному одрі слова батька.

Олександр Довженко — Україна в огні

Напевно, Україна в огні — саме той твір, який часто згадується й у сьогоденні. Він наче пронизаний передбаченнями, яким може бути український народ у боротьбі — відданим своїй державі та страшним для ворога.

Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки.

Перша та Друга світові війни нагадали українцям, що насправді потрібно цінувати одне одного та боротися з окупантами. Народ знову починає шанувати загальнолюдські цінності.

Війна змушує повернутись як до віри, так і згадати своє коріння. Вона вбиває лише тіло, натомість пробуджуючи душу та свідомість.

Я вивчив його історію. Їх життєздатність і зневага до смерті безмежні.

Як показує Олександр Довженко у своєму творі, в українців прокидається пристрасть до боротьби. З’являється й бажання помститись тим, хто забрав найдорожче, що може існувати на українській землі — волю. Тепер знову звучать гасла, що найцінніше у житті — це Батьківщина.

Сама ж Україна постає у творі вже не стільки країною, яка чарує красою природи, а закривавленою від кількості битв, що йшли на її теренах.

— Українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися, гноєм і передсмертною блювотою. Степи гнівом утоптано, та прокляттям, та тугою і жалем, — пише Олександр Довженко.

Однак з’являється на хвилину й пророцтво на майбутнє, у яке хочеться вірити й нині.

І скажемо — ми перемогли. І це буде велика наша горда правда на множество століть.

Василь Стус — Сто років як сконала Січ

Продовжує думку Олександра Довженка, хоч як дивно, саме Василь Стус. Він має чимало творів, що закликають до боротьби. Однак особливо пророчими звучать слова поета-шістдесятника у творі Сто років як сконала Січ.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

Земля, рабована віками,

І не скарать тебе душителям

Сибірами і соловками.

Спочатку Стус описує історичні передумови та передає усі переживання України та її народу протягом багатьох століть. Для часу, у якому жив, творив і боровся поет, тема боротьби не втрачає актуальності, а натомість лише зростає. А надії додає нове передвіщення.

Ти ще виболюєшся болем,

Ти ще роздерта на шматки,

Та вже, крута і непокірна,

Ти випросталася для волі.

Павло Тичина — Пам’яті тридцяти та Я утверждаюсь

Спочатку Пало Тичина створив свою поезію під назвою Пам’яті тридцяти, що увіковічнює славу героїчних Крут, які намагалися зупинити радянську навалу. Молоді студенти, які не всі вміли користуватися зброєю, стали на захист найважливішого у своєму житті — Батьківщини.

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

Згодом Павло Тичина описує в поезії Я утверждаюсь той період, коли загарбники крали український хліб, залізо і вугілля. Поет порівнює таку політику з буквальним пожиранням. Та попри всі негаразди та з огляду на них Тичина закликає продовжувати боротьбу, тоді й настане щасливе майбутнє.

Із ран — нове життя заколоситься,

Що з нього світ весь буде подивлять,

Яка земля! Яко зерно! Росиця! —

Ну як же не сіять?

Змінилися зображення українців з часом, але завжди лишалось одне — ми боролися за свою свободу та незалежність, хоч які були зовнішні обставини. І за стільки століть боротьби зберегли свій вільний дух.

Однак у Радянському Союзі навіть ліричні рядки про зоряну ніч чи вишневий цвіт могли стати матеріалами кримінальних справ. Читай, як радянська влада воювала з українськими поетами.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.