Спочатку був Шекспір і “бути чи не бути”. Цим вічним питанням митці послуговувалися не одне століття. Та 23 квітня 2024 року воно зламалось у супротиві з новим явищем, що виникло в українському театрі, — мюзикл Ти [Романтика] про Розстріляне відродження від засновників освітнього проекту МУР.
МУР Ти (Романтика) — відверта рецензія на виставу
Протягом двогодинного дійства над переповненим залом Жовтневого палацу, де не було жодного вільного місця, нависав дух присутності ще двох постатей. Двох складових одного питання, які тебе мучать, поки на сцені розгортається історія цілого покоління.
Зрада чи смерть? Чи можна вважати, що зрадивши себе, своїх друзів, свої переконання, ти можеш вижити, а не загинути як особистість разом зі своїми найближчими людьми?
Поховати свій дух, свою ідентичність з тими, з ким ділив не лише вечері в горезвісному будинку Слово, але й найсокровенніше — свої недопрацьовані, часом сирі, а іноді, на твою думку, безглузді, але все-таки викохані в кожному рядку поезії.
Чи навпаки, лише врятувавшись від смерті завдяки його величності випадку, тобі вдасться не зрадити найважливішому в житті українця — своїй нації, своїй країні.
Цього питання не озвучує напряму глядачам сценічний Тичина. Але намагається пояснити хоча б собі, чому він вижив. Старається прийняти ту версію себе, яка, зрештою, залишилася після скальпеля репресій, який зрізав з тіла нації те, без чого вона не може існувати — її митців.
Тих українських митців, які за допомогою слова зберігають існування свого народу, своєї країни, своєї культури. Саме його режисер постановки та виконавець ролі Миколи Хвильового Олександр Хоменко, хоч і більше нагадує Курбаса, вважає зброєю митця у боротьбі за існування власної нації та її культури проти ворожого режиму.
Ви знаєте, в мене навіть є татуювання. Воно символізує те, що найголовніша зброя — це слово, в будь-якому випадку.
— Я думаю, що митець має говорити та писати. Це звучить банально, можливо, але це якраз і є спосіб, яким можна боротися проти системи. Найкрутіше, що є у людства — це слова.
Олександр Хоменко відразу ж згадує ізраїльського історика, доктора філософії й автора монографії Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього Ювала Ноя Харарі.
— Харарі писав, що мова — основа розвитку homo sapiens. Тому мовлення — це найголовніше, що робить людину людиною, найсильніший інструмент. І тому митці можуть боротися проти системи, якщо будуть розповсюджувати свої слова.
Якщо забирають мову — боротися не вийде ніяк. І навпаки, якщо забирають все, крім мови, боротьба буде тривати.
І разом з тим після премʼєри мюзиклу лишається й інше питання. А чи була все-таки загибель лише єдиним виходом для Хвильового лишитися собою?
Чи змогла страшна доля, яка спіткала Курбаса, Сосюру, Семенка, зрештою, вберегти їх від смерті моральної — зради своїм ідеалам і самим собі? Безумовно, їхня загибель була і досі лишається трагедією для українського суспільства та його культури.
Та чи змогло б суспільство прийняти їхній геній, віднайти їхню унікальність, їхній справжній magnum opus (головний твір митця) з-поміж припалої пилом картотеки, яку б змусив їх створити комуністичний режим?
Мюзикл МУР не дасть вам очевидних відповідей. Щобільше, найімовірніше створить у голові своїх глядачів ще більше питань, ніж можна було б собі уявити.
Він подарує увесь спектр емоцій: від сміху з дотепів нарешті олюднених поетів, які змогли струсити з себе плісняву поколінь пропаганди, до здивування епатажністю Семенка, яку філігранно підкреслила художниця з костюмів Леся Патока.
Я не фанатка реалізму, і часто про це кажу. Я не хотіла робити на сцені 50 відтінків сірого або коричневого.
Художниця зміксувала чимало елементів та символів, аби через сучасність, не втрачаючи основних посилів, показати унікальний дух кожного з тих митців, яких фізично чи морально вбила комуністична машина.
Створити синергію між особистістю, її виглядом і рухами вдалося й режисерці хореографії Інні Матюшиній. І саме завдяки рухам, якими наділила мисткиня як танцюристів, так і виконавців головних ролей, вдалося відчути голос кожного з них через мову тіла.
Та попри те, що танцюристи, музиканти та виконавці ролей готувались окремо, фінальна картинка не викликає лише єдиного питання — цілісності. Адже Ти [Романтика], зрештою, став не просто проектом чи мюзиклом, а єдиним організмом, у якому кожен елемент важливий і має нерозривний зв’язок з іншими елементами.
Можливо, усе це й дає можливість відпустити усі упередження та емоції й, зрештою, віднайти себе за дві години в океані сліз скорботи від усвідомлення того, що за сто років, стоячи на сцені Жовтневого театру, під якою було розстріляно відродження українського мистецтва та нації загалом, ми й досі здатні творити, попри те, що й досі існуємо у боротьбі, аби не стати розстріляним закінченням.
І творці Ти [Романтика], уся команда МУР, зокрема Олександр Хоменко, Віктор Ткаченко і Микола Шмундир, Марія ОʼРайлі, Соломія Козолуп, Олександр Заїка та ще чимало людей, які лишились поза сценою, попри затримки у створенні реквізиту в Харкові через обстріли й закінчення роботи над останніми 15 листами сценарію, продовжують будувати не лише мур від кривавої імперії зла, але й створювати новий український театр та майбутнє нації.
Сьогодні театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра, — говорить режисер.
А який він, ти на власні очі можеш побачити в мюзиклі Ти [Романтика] від МУР під час туру Україною.
Та сподіваємося, що після туру Україною з мюзиклом Ти (Романтика) творці проекту покажуть нам й інші епохи та історії, де можна буде побачити жінок не лише за кулісами, а й на сцені, головними героїнями, відкривати для себе незвідані історії мисткинь. Тож, як співали у фіналі вистави, “це ще не кінець”?
Фото: Ольга Закревська
Раніше ми розповідали про Віденський бал у Києві.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!