До восьмої річниці окупації Кримського півострова Вікна підготували спецпроект. Ми поговорили з українськими зірками й розпитали їх про найтепліші спогади з Криму; про те, за що вони люблять півострів і що здатне його повернути.
Цим проектом Вікна хочуть нагадати про проблему; про те, що ми втратили, і звернути увагу на те хороше, що є на українському півострові. Нам є заради чого його повертати.
Відповіді на питання зголосилися дати:
Злата Огнєвіч: Гори! Вони — сила, краса і таємниця природи. Саме про гори в дитинстві я обожнювала читати легенди, а потім переповідати їх нашим гостям, туристам з різних куточків світу. Гори навчили мене масштабно мислити й ставитися до природи як до великого дару.
Маша Єфросиніна: Парки і море.
Надія Матвєєва: Море. Я його обожнюю, тому що я зростала в Криму, все моє дитинство було там, і потім, щоразу приїжджаючи, я відчувала цю енергію, тепло, світло. Боже, море — це прекрасно!
Ахтем Сеітаблаєв: Люди.
Злата Огнєвіч: Дитячі, літні. Пам’ятаю, до нас в гості приїжджали мамині й таткові друзі. Разом вночі ми ходили до моря.
Це був серпень, багато планктону, який зачаровував мене своїм сріблястим світлом. Коли пливеш, з кожним рухом навколо тебе створюються дивовижно гарні візерунки. А виходячи з води, сам перетворюєшся на дивне срібне створіння. Саме ці казкові дитячі спогади особливо закарбувалися в моїй пам’яті.
Також Крим асоціюється з моїми першими творчими кроками. Адже там я вчилася і співати, і танцювати.
Безсумнівно, кримська природа і моє тодішнє оточення — море, гірські краєвиди — наповнили мене.
Ціную, що дитинство і дорослішання пройшли саме в Криму.
Ахтем Сеітаблаєв: Вранішня кава, заварне моєї мами. І коли ми п’ємо її разом.
Маша Єфросиніна: Найтепліший спогад — це риболовля з татом у неділю. У тата був човен. Він збирав на нього дуже багато років. Це була його мрія. На ньому ми виходили в море.
А потім рибу смажили, чистили, в’ялили.
Все смерділо рибою. Всі балкони були завішані бичками. Жахливий запах, але кайф нереальний!
Мама робила і юшку, і тушонку, і хамсу — все це риба, вічний запах риби та мідій. Напевно, недарма кажуть, що спогади належать до запахів.
Це ще моя школа, адже в мене не було чудового студентського життя, про яке всі торочили. Проте у нас був космічно крутий клас — всі товаришували, ледве розлучилися, страждали одне за одним. Школа — це, безумовно, перше кохання.
Надія Матвєєва: Зараз згадала свою бабусю Валю, яку дуже любила і часто в неї була. Спілкування з нею — це дуже теплі спогади. Вона в мене дуже вірила, казала, що я стану “великою людиною”, і я дуже вдячна їй. І це пов’язано з Кримом. Вона там жила.
Маша Єфросиніна: Я не знаю, що вам на це відповісти. Правда, не знаю.
Ахтем Сеітаблаєв: Наша воля до цього і віра в це.
Надія Матвєєва: Мудрість, врівноваженість і вміння політиків домовлятися. Це справа політиків за підтримки суспільства. Сказати, що я вірю, що в політиків є такі якості, тут вже я не дуже впевнена. Але сподіваюся і вірю, що з часом ситуація вирішиться саме так, як має бути.
Крим — це Україна.
Маша Єфросиніна: Я б точно не хотіла, щоб зі мною взагалі хтось говорив про політику. Я знаю, що мене дуже багато людей там не люблять.
Мені часто пишуть, що я ганьблю Крим антиросійськими висловлюваннями.
Тому я точно не хотіла б сквернити місце мого дитинства і найрожевіших та ніжніших спогадів. Це дуже егоїстичний ступінь самозбереження, дуже егоїстичний. Я не хотіла б зараз ворушити все, що там відбувається. Хочу, щоб Крим для мене залишився “моїм”.
Ахтем Сеітаблаєв: Російський триколор.
Надія Матвєєва: Велика кількість військової техніки, яка зараз зосереджена на території Криму. Для мене це взагалі страшно.
Це має бути півострів відпочинку, світла, радості. Він немовби природою для цього призначений.
І ще — через те, що це може бути загрозою для українців. Через те це теж жахливо.
Редакція Вікон вдячна зіркам за відповіді на такі болючі питання. А якщо тема Криму для вас теж небайдужа, пропонуємо почитати або послухати інтерв’ю Павла Казаріна про Крим: про “вікно можливостей” для повернення півострову, призначення Криму в очах Кремля і про те, який урок має винести Україна з кримського кейсу.