Він обрав сторону: рецензія на фільм Снайпер. Білий ворон

Сьогодні, в День Незалежності України, в український прокат виходить стрічка Мар’яна Бушана Снайпер. Білий ворон.

Кінокритик Кирило Пищиков подивився цей воєнний фільм і вважає, що окрім необхідного в нинішні часи здорового патріотичного пафосу, Білий ворон може запропонувати глядачу набагато більше. Чого саме? Читайте в рецензії.

2014 рік. Пацифіст, екопоселенець та викладач фізики Микола (Павло Алдошин) живе зі своєю жінкою Настею (Марина Кошкіна) на Донбасі біля Горлівки в Норі — власноруч викопаній землянці.

Коли невдовзі в Україну приходить війна, Микола не хоче миритися з беззаконням та попри все бажає вигнати окупантів з рідної землі.

Він вирішує захищати мир єдиним можливим способом — стати на захист Батьківщини. Так пацифісту за злою іронією долі доводиться стати смертоносним снайпером.

В основі стрічки — реальна історія Миколи Вороніна, в минулому екопоселенця, що у 2014 році пішов на російсько-українську війну добровольцем та захищав донецький аеропорт. Власне, Воронін в Білому вороні виступає не лише як прототип головного героя, але й як сценарист, разом із режисером Мар’яном Бушаном.

Це один із головних козирів стрічки — завдяки союзу військового та кінематографіста Білий ворон виглядає надзвичайно достовірно та переконливо. Фільм Бушана дійсно вражає своїм підходом до деталей, адже кожна з зображених воєнних операцій не виглядає фальшиво (хоча б для звичайного глядача).

Попри це Білий ворон дивує не тільки компетентним підходом до показаної на екрані військової справи, але й по-справжньому майстерно їх показує.

І тут уже слід відзначити роботу Мар’яна Бушана та оператора Костянтина Пономарьова. Бушан однаково добре вправляється як із драматичними елементами стрічки, так і з екшеном, якого в фільмі більш ніж достатньо.

Снайперські операції в фільмі поставлені з майстерним саспенсом, що змушує сидіти на краю сидіння чи навпаки втискатись в нього.

Особливо грандіозно виглядає фінальна операція на хімічному заводі, де головному герою доводиться вступити в смертельну сутичку із заклятим ворогом. Пономарьов як оператор однаково впевнено почувається як у бойових епізодах, де камера енергійно рухається, так і в драматичних сценах, коли без зайвих слів потрібно показати емоцію на обличчі акторів.

Читати на тему

Приквел Дім Дракона: що побачать на екранах фанати Гри престолів

Протистояння набирає обертів і починається громадянська війна. Супротивники використовують драконів у якості зброї, щоб довести свою правоту.

До речі, з акторським складом у стрічки все гаразд.

Павло Алдошин навіть зовнішньо нагадує реального Вороніна, проте головне його досягнення в тому, що він прекрасно зображує трансформацію пацифіста, що ніколи не тримав зброї, в бадьорого військового, що без зайвої думки готовий нищити ворога. У Марини Кошкіної також хоч і не така велика, але переконлива роль.

Окрім цього, хочеться відзначити Андрія Мостренка, що грає в Білому вороні наставника головного героя. Та й в цілому акторський склад досить потужний, і навіть усі актори, кому дістались ролі окупантів, викладаються на повну.

До речі, хоч окупанти показані очевидно в негативному ключі, проте фільм не демонізує їх до рівня нелюдів. Є навіть чудовий епізод, в якому Микола впізнає в одному з ворогів свого колишнього учня.

“Він обрав сторону”, — говорить головний герой, холодно підкреслюючи свій вибір. Українські військові також показані дуже грамотно, і фільм не зображує з них супергероїв на рівні дешевої агітки.

Ні, в Білому вороні — це звичайні люди, що боронять свою Батьківщину. Їм доводиться проходити важкі тренування, втрачати бойових товаришів, і — так! — вони теж іноді помиляються.

Однак є у стрічці Мар’яна Бушана один серйозний недолік — це трагічна зав’язка, що стає для фільму палкою з двома кінцями.

З одного боку, зачин цілком зрозумілий для ігрового кіно, адже дає Миколі дуже потужну мотивацію. З іншого, може здатись, що для того, щоб стати на захист Батьківщини, потрібна саме трагедія, а за покликом совісті людина не може піти на війну. До того ж зав’язка спирається на поширений кіноштамп “вороги спалили рідну хату”, причому тут він грається в лоба.

Чи можна було б розповісти цю історію без нього? Мабуть, так, хоч стрічка і втратила б трохи в драматизмі. Однак, враховуючи українські реалії останніх років, цей мінус не настільки значний, адже багато хто пережив трагедії та втрати за останні вісім з лишком років.

Окрім цього, стрічка майже не має явних недоліків, хіба що крім останньої третини, де темп Білого ворона значно прискорюється і сюжет починає мчати до фіналу наче з поспіхом. Причому в перших двох третинах у фільму взагалі немає проблем з ритмом оповідання.

Підсумовуючи, можна сказати, що Снайпер. Білий ворон — це дуже гідне і досить правдоподібне ігрове кіно, що без зайвого пафосу зображує російсько-українську війну.

Тут є непогана драма, хороший акторський склад та по-справжньому крутий екшен. А від фінальних кадрів, найімовірніше, глядача проберуть дрижаки.

 Нещодавно в український прокат також вийшла стрічка Девіда Літча Швидкісний поїзд з Бредом Піттом у головній ролі. Читай рецензію і на неї.