Одне життя рятує чотирьох: неймовірна історія трансплантації в Україні

Кажуть, коли закриваються одні двері, то відчиняються інші. Та за цією логікою, коли однієї людини не стає, вона дає шанс на життя іншим.

Принаймні так сталося цього разу. В Івано-Франківську в обласній лікарні від інсульту померла 52-річна жінка. На жаль, медики виявились безсилі. Однак рідні – чоловік і діти – вирішили дати шанс на життя комусь іншому та підписали згоду на донорство.

Єдина інформаційна система трансплантації вирішила, що одну нирку отримає реципієнт лікарні донора – це 30-річна жінка, колишня військова, мама двох дітей, нирки з ладу якої вивів коронавірус.

Другу нирку, а також серце і печінку система віддала іншим пацієнтам зі Львова та Хмельницького, звідки команди лікарів терміново виїхали до Івано-Франківська.

Нирку допомогли пересадити в обласній лікарні, інші – забирали до Львова. Другу нирку і печінку везли автівками, оскільки час життя органа поза тілом це дозволяє.

Проте серце потрібно було доставити вертольотом, адже у кардіохірургів після вилучення є лише три години, щоб воно забилося у грудях реципієнта. Лише перед операцією стало відомо, що через погодні умови вертоліт прилетіти не зможе.

Тоді залишилось усього два варіанти: відмовитись від серця або ж спробувати довезти його теж машиною в сніг та ожеледицю, щоб врятувати 67-річного чоловіка. Автівка патрульних впоралась за 1 год 40 хв.

Опинившись у лікарні, трансплантологи мали всього годину на порятунок чоловіка. І їм це вдалося. Тепер у грудях 67-річного Ярослава б’ється нове здорове серце.

Дружина чоловіка розповіла, що він уже давно хворів. Намагався пити звичні пігулки, але з часом і вони не були в змозі врятувати його втомлене від трьох інфарктів серце.

Я ж не знала, що буде трансплантація серця, розумієте? – говорить жінка.

Сім’я очікувала більше на повторне шунтування або ж якесь інше хірургічне втручання. Проте не припускали думки, що буде саме трансплантація.

Дзвінок, який сповістив жінку про незбагненне, пролунав о другій ночі. Лікар телефонував, щоб запитати згоду на операцію.

Читати на тему

Однорічному малюку вперше в Україні трансплантували печінку від посмертного донора. Розповідаємо унікальну історію

Як мама з дитиною сподівалися на диво. І як подарунок на день народження малюка, воно таки сталось. Унікальна історія трансплантології в Україні.

Довелося радитись усією родиною. Коли ж запитали самого пацієнта, він просто відповів, що згоден на все.

Буду жити, то буду. Помру, то помру.

Дружина вже після операції розповідає, що ніколи над таким не замислювалась. Лише чула про деякі випадки за кордоном. Проте однозначно говорить про одне – вдячність сім’ї донора. Жінка радіє, що є люди, які в таку тяжку для них хвилину думають ще й про порятунок інших.

– Я хоч не знаю тієї людини, дай Боже, щоб все було на ліпше. Дуже низько я їм вклоняюся за те, що вони можуть мого чоловіка врятувати.

Родина ризикує всім, коли віддає свої органи, щоб примножити життя другій людині.

Слідом за серцем автівки Національній поліції України під звуки сирен привезли ще один безцінний вантаж – донорську печінку. Її отримала 27-річна львів’янка Мар’яна, яка вже близько п’яти років хворіла на цироз печінки.

Дівчина зізнається, що багато чого не знала про свою хворобу. Проте коли вже перебувала на лікуванні, то лікар сказав, що є тільки один вихід – трансплантація.

Про таке чути було трохи страшно. Ще страшніше – не дочекатися.

Дівчина згадує, що дізналася про трансплантацію близько опівночі. Зателефонував лікар та попросив швидко приїхати. Тому попри страх і з надією на те, що все буде добре, вона зібрала речі та вирушила у лікарню.

Мар’яна каже: єдине, про що мріє – після одужання особисто подякувати родині донора й обійняти їх, адже вони відтепер для неї, як сім’я.

Я дуже дякую, що дали мені такий шанс на життя.

Другу нирку пересадили 38-річному Вадиму із Хмельницького. Чоловік понад вісім років страждав на гломерулонефрит. Його батько помер від тієї ж хвороби, оскільки відмовився від лікування.

Хронічний гломерулонефрит, коли перестають працювати нирки якийсь час, взагалі втрачають діяльність, зменшуються в об’ємі. Як в народі кажуть – всихають.

Вадим вирішив так просто не здаватись, ходив на гемодіаліз час від часу  та чекав на свій порятунок. Чоловік розповідає, що намагались триматися з дружиною, боролися різними можливостями, способами, хапалися за різні варіанти.

До того ж довелось обмежити усі поїздки, оскільки подібні речі завжди відходять на другий план або ж узагалі зникають. Так Вадим ходив тричі на тиждень по чотири години на гемодіаліз. Зізнається, що перші рази було дуже важко лежати стільки часу й чекати.

Потім знайшли таку альтернативу – книги. Так і пробігало наше життя.

Після діалізу приходив додому, поїв, в ліжко, відпочив і на роботу.

Йому двічі за цей час телефонували й говорили, що є нирка, але зрештою донорський орган не підходив. Проте вони з дружиною вірили: третій дзвінок виявиться щасливим.

Перше, що відчув, коли дізнався про новий шанс – це тремор. Було трохи нерозуміння, як збиратись, було вже десять хвилин по першій. Такий вже був глибокий сон.

Тільки коли прокинувся, дружина була коло мене. Думав, що це сон.

Проте випробування чоловіка на міцність тільки починались, оскільки йому потрібно було крізь негоду керувати машиною. Тому приїхали на місце призначення лише вранці.

Дружина після операції говорить, що розуміє, наскільки родичам донора було тяжко втрачати рідну людину. Проте дуже вдячна, що врятували її коханого. Жінка впевнена, що всі люди будуть вдячні за такий вчинок та шанс на друге життя.

Людина все одно потім продовжує жити. Не в їхніх родичах, а у комусь другому.

Долі усіх цих людей залежали від трансплантації. І завдяки об’єднанням  зусиль людей з усієї України їхні життя вдалося врятувати.

Нагадаємо, що врятувати чиєсь життя можна, навіть коли власне скінчиться. У мобільному застосунку Дія невдовзі з’явиться можливість оформити прижиттєву згоду на донорство.