Я — росіянка, родом із Кубані. Все життя я вболівала за дружбу народів, репостила картинки, де хлопець та дівчина є власниками українського та російського паспортів. Але росіяни навчили мене ненавидіти їх. Олена Головчак пережила найтяжчі обстріли у Маріуполі, а за походженням вона — росіянка. З сином-підлітком вона три тижні жила у підвалах філармонії. До драмтеатру не дійшла, хоче це зовсім поруч. Коли філармонію також почали розстрілювати впритул, вона разом із сином тікала з Маріуполя пішки, просто під обстрілами. Для них це був єдиний шлях вижити. Як усе починалося Олена зізнається: перед першими вибухами їй подзвонили з Росії знайомі й сказали, що зараз почнеться “спецоперація”. Та коли жінка почула перші звуки прильотів по житлових будинках, то зрозуміла — це ніяка не спецоперація, а винищення українців. — Зв’язок був лише в перші дні, а потім ми новини дізнавалися від людей. Жителі міста тікали з району в район, бо росіяни поступово знищували кожну вулицю. Вони не заходили в місто, а Градами знищували його з околиць. Жінка з сином пішки вийшли з міста, попередньо три тижні провівши під нещадними обстрілами. Виходили того дня, коли росіяни вдарили по драмтеатру. Через масовані обстріли вони йшли просто під дощем з уламків: їхні ноги були в крові, але зупинятися не було можливості. Описуючи той день, жінка ледь стримує сльози: за кількадесят метрів від них розірвалося три снаряди, і Олена з сином лежали на землі, під чорним димом, поряд з охопленим полум’ям будинком. — Ми лежали й не знали, куди бігти. Прилетіти могло будь-куди, — пояснює жінка. Pexels Вітаємо вас зі “звільненням”! Олена розповідає: найбільше в пам’ять їй врізався момент із пропуском на “ДНР-івському” блокпості. — Я зціпила зуби, а сльози так і течуть з очей — було дуже страшно. Я розуміла, що один мій неправильний погляд — і ці озброєні чоловіки розстріляють нас обох. Підходжу до нього, а він усміхається і каже: “Вітаємо вас зі звільненням!” Звільнення по-російськи, як стає відомо зі слів мешканки Маріуполя, — це закидання мін та бомб прямо у підвали, де переховувалися люди. Люди вмирали не лише від поранень, а й від голоду: зовсім не було чого їсти. Одного разу Олена під обстрілами перебігла до центрального ринку — купила два кілограми мандаринів і сиру. Ці запаси розтягували, як тільки могли. — В одному магазині знайшли протухлі продукти й готували суп із цього всього. Мали на день один паперовий стаканчик цього варива, ми всі були постійно голодні. Жінка розповідає: за тих три тижні пекла вона схудла більш як на 10 кг. До того ж захворіла. Читати на тему Вагітні ув’язнені, понівечені тіла та камери тортур — Тайра дала свідчення Гельсінській комісії про російський полон Читай, що розповіла Гельсінській комісії парамедикиня та волонтерка Тайра про жахи російського полону. Що буде далі? Тепер Олена чекає своєї черги у міграційній службі, щоб змінити паспорт на український та навіки викреслити зі свого життя Росію. Я не хочу бути на стороні зла. Я залишусь в Україні й житиму тут попри все. Її дорога додому була тривалою: тиждень провела в Мангуші. Каже: там люди мовчали зі страху, бо бойовики так званої ДНР забирали всіх за найменший прояв прихильності до України. Зараз Олена зізнається: їй важко повернутися до звичного життя. Навіть попри спокійне життя в Івано-Франківську у її свідомості постійно зринає та сама дорога з Маріуполя в Мангуш, вибухи та блокпости. Тепер їй допомагають психологи, щоб жінка змогла повністю пережити й відпустити ці події: психологічна терапія справді здатна поновити ресурси людини, що пережила травматичний досвід. Нині в Україні існує кілька ініціатив, які допомагають жінкам та дітям відновитися після війни: про одну з таких ми розповідали раніше. Читай нас у Telegram та став реакції під матеріалами, які сподобалися! Теги: війна в Україні, Життєві історії, Маріуполь, російська пропаганда, Україна Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Вагітні ув’язнені, понівечені тіла та камери тортур — Тайра дала свідчення Гельсінській комісії про російський полон Читай, що розповіла Гельсінській комісії парамедикиня та волонтерка Тайра про жахи російського полону.