Побувати в пеклі та спуститись іще глибше: маріупольчанка Мар’яна, яка пройшла Азовсталь, повернулася з полону

Кричати так, аби чув весь світ — це бажання рідних 24-річної Мар’яни Чечелюк, яка два роки перебувала в полоні російських окупантів в Оленівці.

Дівчина разом зі своєю молодшою сестрою Аліною наприкінці березня потрапила у бункери Азовсталі. А коли росіяни відкрили зелений коридор для цивільних, Мар’яну не пропустили — через її службу в Нацполіції України.

Небайдужі не втомлювались поширювати історію дівчини, аби світ реагував на воєнні злочини росіян. І 31 травня 2024 року Мар’яна Чечелюк повернулася додому внаслідок обміну полоненими після близько двох років перебування у полоні. Це підтвердили в феміністичній ініціативі Марш жінок.

Повну історію дівчини розповіла журналістка Українська правда. Життя Вікторія Андрєєва, яка поспілкувалася з мамою Мар’яни Ольгою та сестрою полоненої Аліною.

Коли приходить “русскій мір”…

До вторгнення Росії в Україну Мар’яна мала прекрасне дитинство та юність: у її мріях вона боронила український закон та хотіла стати адвокатесою. Коли прийшов час визначатися із майбутнім, вона вступила у Харківський національний університет внутрішніх справ, на юриспруденцію. 

— Ніколи не була байдужа та прагнула допомагати всім, хто цього просив, — так описує свою старшу сестру 16 річна Аліна. Каже, що сестра обожнювала собак, і за декілька місяців до початку великої війни притягла додому вуличне щеня. 

Тепер Міла живе з нами.

Про війну у місті знали давно — колеги Мар’яни виїхали за декілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Їй також пропонували евакуюватися з родиною, але дівчина відмовилася: вона вміла допомагати людям, які б точно потребували цього пізніше.

Так і сталося — у перші дні війни Мар’яна надавала першу медичну допомогу пораненим на вулиці. 

Instagram

Мама полоненої дівчини Ольга розповідає: вони й хотіли виїхати усією родиною з міста, та практично одразу Маріуполь було взято в кільце, електроенергія зникла, а через сильні обстріли автомобілі мешканців згоріли. 

Мар’яна щодня просила рідних виїхати з міста, бо ситуація ледь не з кожною хвилиною ставала гіршою. Але вони зволікали, чекали та сподівалися, що “завтра” стане спокійніше.

— Коли ми нарешті наважились виїхати, нам сказали, що тепер це неможливо. Єдиним варіантом було їхати через так зване “ДНР”. Повсюди на дорогах були розстріляні авто з цивільними людьми — трупами. Валялися міни та нерозірвані снаряди.

Тож ми постали перед вибором: або відправити дівчаток на комбінат, щоб вони вижили, або перейти на сторону Росії. Але Мар’яна на це ніколи б у житті не погодилася.

Читати на тему

Завжди любила спів та допомагала людям: історія “Пташки” з Азовсталі вустами матері

Розповідаємо про Катерину (“Пташку”) з Азовсталі та як вона стала парамедиком.

Азовсталь

25 березня Маріуполь сколихнув авіаналіт. Того дня молодша Аліна разом із батьком та сестрою пішли по воду до хлібозаводу, де була криниця. Дівчата розпитували людей, де можна взяти теплий одяг — погода була ще морозною. 

Тоді почувся гул — у небі один за одним летіли п’ять літаків. Коли перший із них скинув за будинком фугасну авіабомбу, люди ринулися до Азовсталі. 

Дівчата чекали на батька, але якийсь чоловік наполіг, аби ті якнайшвидше бігли до укриття. 

Коли люди прийшли до Азовсталі, військові направили їх до бомбосховища. Після авіанальоту частина з них вийшла із заводу, а Мар’яна з Аліною залишилися в укритті. З батьками вони відтоді не бачилися, але з часом військові ЗСУ провели до сховища інтернет, і вони змогли зв’язатися з рідними: батько був живим та здоровим.

Військові на Азовсталі сказали дівчатам: нехай їхні батьки виїжджають з міста і не йдуть до заводу — це був останній бастіон Маріуполя, який росіяни уже почали нещадно обстрілювати.

Батьки Аліни і Мар’яни виїхали того ж дня, як дівчата опинилися на Азовсталі.

Getty Images

Аліна розповідає, що якось Мар’яні прийшло повідомлення від колег: її звільнять із роботи, бо вона перебуває на окупованій території. Попри це, за час повномасштабного вторгнення Мар’яна отримувала зарплатню.

Під самим заводом життя насправді вирувало: спочатку там була їжа, вода, теплий одяг, було можливим зловити зв’язок. Окрім полку Азов, там були й цивільні, діти, вагітні. Дехто навіть народжував у бункері Азовсталі. 

Росіяни ж намагалися нищити людей газом та фосфорними бомбами, касетними боєприпасами та авіанальотами. Коли ж нарешті перемовини закінчилися зеленим коридором, 1 травня відбулася перша евакуація цивільних з Азовсталі.

З 70 саперів, які очищали дорогу з Азовсталі до місця посадки в автобус, у живих залишилося лише п’ять. Все одно, коли ми йшли, під ногами були міни та нерозірвані снаряди — ми їх переступали, перестрибували. Навіть у момент евакуації з Азовсталі вони не припиняли вогонь: літаки продовжували скидали бомби.

Їх зустріли росіяни та декілька представників ООН та Червоного Хреста. Були журналісти, знімали їх. Після довгого очікування в автобусах вони рушили — більше з Азовсталі ніхто не виходив.

Фільтраційний табір

Їх везли у гірших умовах, аніж перевозять свійських тварин — з автобусів, які приїхали близько 12 години, нікого не випускали. Аби вийти до туалету, мало зібратися десять людей, яких вели під конвоєм. 

На фільтрації їх роздягали догола, шукали татуювання, забирали та перевіряли телефони. 

— Їхні питання були методичними: хто ми, звідки, як опинилися на Азовсталі, як ставимося до Росії. Але коли дізналися про роботу Мар’яни, почався справжній допит та психологічний тиск на обох дівчат.

Вони світили лампою в обличчя. Погрожували мені дитячим будинком та розправою над батьками, якщо не розповім про зв’язки Мар’яни із ЗСУ. 

Фільтрацію дівчата проходили близько шести годин, але документи на виїзд дали обом. Уже перед самою ночівлею росіяни з білими пов’язками прийшли за Мар’яною, забрали її з автобуса та повели туди ж, де проводили допити.

Getty Images

Аліна засинала сама: сестра так і не повернулася. Її вивезли до Донецька, а молодшій сестрі пояснили: якщо Мар’яна зробить все так, як “потрібно”, то її відпустять. Найімовірніше, дівчину хотіли змусити перейти на бік окупанта.

Я відшукала представників Червоного хреста та ООН допомогти мені повернути сестру. Навіть навколішки перед ними ставала, благала, плакала. Телефону у мене не було, тож я не могла навіть подзвонити батькам.

Наступного ранку представники ООН разом із людьми з Азовсталі мали вирушити до Запоріжжя. Пропонували поїхати й Аліні, але дівчина лишилася в Безіменному, куди їх привезли для фільтрації. Вона сподівалася, що сестра вийде на свободу за декілька днів і вони поїдуть разом. 

— Ті дні очікування я кілька разів на день ходила до окупантів в намет та намагалася вивідати щось про сестру.

Натомість росіяни просто зателефонували батькам Аліни та “попросили” забрати дівчинку з Безіменного, інакше ті віддадуть її до дитячого будинку. 

Читати на тему

Шукаєш зниклу безвісти дитину? Читай про новий чат-бот для пошуку дітей

Як знайти загублену безвісти дитину? Розповідаємо про новий чат-бот для пошуку дітей.

СІЗО та Оленівка

Дзвінок окупантів стосовно дочки застав Ольгу зненацька. Ще 25 березня чоловік з Ольгою виїхали до Саханки, пройшли фільтрацію і чекали на зустріч із дочками 1 чи 2 травня у Запоріжжі.

Вони забрали молодшу дочку, але ніяк не могли довідатися, де перебуває старша. Якось невідомий номер надіслав Ользі повідомлення, що її Мар’яна зараз у донецькому СІЗО. Через короткий час повідомлення видалили, а номер деактивували. 

Ми коли з чоловіком приїхали за донькою, нам сказали: “Не шукайте, не намагайтеся, не досягнете”. Місяць тому до Оленівської колонії їздили наші знайомі, але їм не вдалося нічого дізнатися.

Рідні розповідали: вони навіть до Женеви додзвонилися. А ще — до Верещук та СБУ, з горя писали навіть в “ДНР”. Але ніде так і не дочекалися відповіді.

Родина Мар’яни Чечелюк сподівалася до останнього на розголошення історії про свою доньку та чекала, коли зможе обійняти рідну кровинку на українській землі. І сьогодні, 31 травня 2024, року сім’я нарешті зможе возз’єднатися.

Пережила російський полон та таки повернулася на свободу військова парамедикиня Тайра. Інтерв’ю з нею не залишає спокійного куточка у серці: про бої за Маріуполь та катування вона розповіла в інтерв’ю.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.