Це була найшаленіша витівка в моєму житті — як ветеран канадської армії боронив Київ у березні

За його плечима 30 років сумлінної служби в канадській армії та п’ять найкривавіших війн другої половини XX – початку XXI століття.

Дізнавшись про російське вторгнення, 57-річний ветеран Майкл з позивним Санта не зміг всидіти у своїй провінції Манітоба, а знову рушив на інший континент захищати права та свободи людей.

— Я поїхав в Україну не для того, щоб стати відомим. Я поїхав туди, щоб виконати свою роботу, — так зазвичай військовий відповідає на всі запити журналістів. І саме тому він просить не публікувати його фото.

Однак Вікнам вдалось дізнатись унікальну історію канадсько-українського солдата, який брав участь в обороні Києва в березні 2022 року.

Найшаленіша витівка у житті

Коли почалась повномасштабна війна в Україні, у березні мені зателефонував армійський друг і спитав, чи я збираюсь туди їхати. Я, звісно, йому відповів: “Ти що, здурів, Джо? Я вже на пенсії. З мене досить”.

Я поклав слухавку, а потім у новинах побачив Зеленського і подумав: “О, мені подобається цей хлопчина”. А потім я дізнався про 80-річну українську бабуню з пушкою.

І я сказав собі: “Трясця, якщо вона може так робити, то і я так можу!” Через п’ять днів я був в Україні, — згадує Санта.

Третього березня він уже долучився до лав українських солдатів, щоб боронити підступи до столиці.

Та для цього, зізнається Майкл, йому довелось порушити закони Канади. Він поїхав в Україну з групою інших канадських солдатів, які мали на меті займатись гуманітарними місіями. Однак це було точно не те, чого прагнув чоловік.

Коли мене запитали, що я збираюсь робити в Україні, то я відповів: “Я солдат. Я провів чотири роки в Німеччині під час Холодної війни, навчаючись, як вбивати росіян. І тепер я навчу цього українців”, — ділиться військовий.

Однак пояснювати це українським прикордонникам він не став. Адже бачив, як інших іноземних добровольців на кордоні відсилали додому. Тож Майклу довелось вдруге порушити закон, на цей раз український.

— Мої сини навіть не знали, що я в Україні. Я нікому про це не розповідав. Я приїхав в Україну з нелегальними документами під приводом гуманітарної місії. Це була найшаленіша витівка в моєму житті, — каже ветеран.

Окрім безпосередніх бойових дій, він навчав українців, як користуватись зброєю, яку надсилала Канада. Але ні канадська армія, ні уряд навіть не знали, що Майкл там знаходився. Інакше б він міг втратити свої пенсійні виплати.

Фото: ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ / Facebook

Будні на передовій

Я був єдиним схибленим канадцем у своїй бригаді в Києві, — зізнається Санта.

До речі, цей позивний йому дали саме українські побратими після того, як побачили його тематичні фото на Новий рік.

Канадець розповідає, що проблем з порозумінням у його підрозділі не було. Адже майже половина українських військових розмовляла англійською.

Крім цього, Майкл мав і власного перекладача, який супроводжував кожен його крок. Цікаво, а що ж військовий вивчив українською?

Слово, яке я вивчив в Україні, — паляниця. Тому що росіяни не можуть його вимовити. Тож коли я зустрічав інших військових, то підіймав руки догори та кричав “Паляниця. Я канадець!”, — каже він.

Для своїх побратимів Санта став щирим другом. Їх поєднувала не лише смертельна небезпека, яка чигала на них на кожному кроці, але й спільні звички та традиції.

— У нас був чудовий ритуал: кожного ранку ми пили каву, курили цигарку, а потім плювали в бік і казали “F*ck you, Putin”, — із задоволеною усмішкою каже канадець.

І хоч його серце повне зневаги та ненависті до росіян, військовий запевняє, що жодного полоненого він ніколи не вбив і не робитиме цього.

Натомість, коли українські захисники ловили росіян, то перш за все давали їм телефон, щоб ті подзвонили своїм батькам.

Фото: ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ / Facebook

Враження від української армії

Під час Холодної війни Майкл навчився майстерно знищувати російські танки та вивчив тактику загарбників. Каже, з того часу в них нічого не змінилось.

А ось українська артилерія його здивувала. Якось вона безперервно працювала протягом п’яти днів, чого раніше Майкл не бачив на жодній війні.

Загалом інтенсивність бойових дій в Україні не можна порівнювати ні з війною у Боснії та Герцеговині, ні з хорватсько-сербською війною, ні з Афганістаном, ні з воєнним конфліктом на Кіпрі.

Усюди там канадець побував, але зізнається, що російське вторгнення своєю жорстокістю значно відрізняється від усіх попередніх.

Що я відчував, коли дізнався, що росіян вигнали з Київської області? Ми з хлопцями зробили свою роботу, — скромно, але з гідністю відповідає Санта.

На умови, у яких утримуються українські солдати, канадець не скаржиться. Каже, що його забезпечили і формою, і якісною амуніцією, і зброєю.

— Чи я голодував, поки був в Україні? Ні. У моєму животі завжди було достатньо їжі. Чи це була вишукана їжа? Це була їжа. А ось росіяни мали справжнє лайно, — зазначає він.

Україна настільки припала до душі Майклу, що з того часу він вважає себе не просто канадським, а й українським військовим. Тут він здобув велику пошану за свій внесок у звільнення Київської області.

Моє серце в Україні. Адже в мене ніколи не було стільки поваги в житті, — зізнається армієць.

Фото: ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ / Facebook

Читати на тему

Востаннє бачив таке у Дебальцевому у 2014-му: оборона Київської області очима чотирьох героїв

Як українці обороняли Київську область: читай у матеріалі.

А що ж було після

Незадовго після звільнення Київської області від російських окупантів Санта дізнався страшну новину — його син помер у Канаді. Тож йому довелось повернутись додому.

Єдина причина, чому я поїхав з України, — мій син помер у Канаді. А я сидів в окопі в Києві. Я повернувся додому, щоб поховати свого сина, — розповідає військовий.

Його побратими не лише зрозуміли армійця, а й самі порадили йому востаннє попрощатись зі своїм сином.

— Мої побратими прийшли до мене, обійняли мене, плакали зі мною. І сказали: “Їдь додому, Санта”. Вони навіть запихали гроші в мої кишені! — зі сльозами на очах згадує Майкл.

Нині він перебуває на Кіпрі — там, де отримав свій перший бойовий досвід у складі миротворчої місії ООН. На той момент йому було всього 17 років, тож йому довелось збрехати про свій вік, щоб потрапити в підрозділ. Щоправда, через три місяці його вигадку викрили та відіслали додому.

Фото: Санта стоїть біля меморіалу війни в Україні в Ларнаці, Кіпр

Очевидно, що бути військовим йому було написано на роду. Адже і його прадідусь, і дідусь, і він сам, і його син — солдати.

І ні, це не жага до жорстокості чи вбивства. Навпаки — бажання боронити беззахисних та відновити справедливість.

Іноді тобі потрібно когось вбити, щоб зупинити війну. Звісно, це погано. Ніколи не питайте у солдата, скільки людей він вбив. Питайте, скільки людей він врятував, — говорить армієць.

Майкл досі щодня спілкується зі своїми українськими побратимами та сам хоче знову повернутись до України.

— Ви знаєте, як я хочу повернутись назад? Ооо, я хочу сісти на літак хоч прямо завтра! Мені треба зробити всього один дзвінок до командира моєї бригади, — зізнається він.

У будь-якому разі Санта хоче побачити на власні очі перемогу України над російськими загарбниками та бути в цей момент зі своїми побратимами.

Коли в Україні буде великий парад на честь перемоги над росіянами, неважливо, у якій точці світу я буду знаходитись, я приїду до Києва. Я буду там, — обіцяє захисник.

А, як відомо, справжні солдати завжди дотримують свого слова.

Ієн приїхав в Україну як волонтер та американський правоохоронець зі спецпідрозділу, щоб навчати українців сучасної тактики ведення бою. 

Читай, що розповів екс-штурмовик США про війну в Україні та наші шанси на перемогу.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!