За його плечима 30 років сумлінної служби в канадській армії та п’ять найкривавіших війн другої половини XX – початку XXI століття.
Дізнавшись про російське вторгнення, 57-річний ветеран Майкл з позивним Санта не зміг всидіти у своїй провінції Манітоба, а знову рушив на інший континент захищати права та свободи людей.
— Я поїхав в Україну не для того, щоб стати відомим. Я поїхав туди, щоб виконати свою роботу, — так зазвичай військовий відповідає на всі запити журналістів. І саме тому він просить не публікувати його фото.
Однак Вікнам вдалось дізнатись унікальну історію канадсько-українського солдата, який брав участь в обороні Києва в березні 2022 року.
Коли почалась повномасштабна війна в Україні, у березні мені зателефонував армійський друг і спитав, чи я збираюсь туди їхати. Я, звісно, йому відповів: “Ти що, здурів, Джо? Я вже на пенсії. З мене досить”.
Я поклав слухавку, а потім у новинах побачив Зеленського і подумав: “О, мені подобається цей хлопчина”. А потім я дізнався про 80-річну українську бабуню з пушкою.
І я сказав собі: “Трясця, якщо вона може так робити, то і я так можу!” Через п’ять днів я був в Україні, — згадує Санта.
Третього березня він уже долучився до лав українських солдатів, щоб боронити підступи до столиці.
Та для цього, зізнається Майкл, йому довелось порушити закони Канади. Він поїхав в Україну з групою інших канадських солдатів, які мали на меті займатись гуманітарними місіями. Однак це було точно не те, чого прагнув чоловік.
Коли мене запитали, що я збираюсь робити в Україні, то я відповів: “Я солдат. Я провів чотири роки в Німеччині під час Холодної війни, навчаючись, як вбивати росіян. І тепер я навчу цього українців”, — ділиться військовий.
Однак пояснювати це українським прикордонникам він не став. Адже бачив, як інших іноземних добровольців на кордоні відсилали додому. Тож Майклу довелось вдруге порушити закон, на цей раз український.
— Мої сини навіть не знали, що я в Україні. Я нікому про це не розповідав. Я приїхав в Україну з нелегальними документами під приводом гуманітарної місії. Це була найшаленіша витівка в моєму житті, — каже ветеран.
Окрім безпосередніх бойових дій, він навчав українців, як користуватись зброєю, яку надсилала Канада. Але ні канадська армія, ні уряд навіть не знали, що Майкл там знаходився. Інакше б він міг втратити свої пенсійні виплати.
Фото: ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ / Facebook
Я був єдиним схибленим канадцем у своїй бригаді в Києві, — зізнається Санта.
До речі, цей позивний йому дали саме українські побратими після того, як побачили його тематичні фото на Новий рік.
Канадець розповідає, що проблем з порозумінням у його підрозділі не було. Адже майже половина українських військових розмовляла англійською.
Крім цього, Майкл мав і власного перекладача, який супроводжував кожен його крок. Цікаво, а що ж військовий вивчив українською?
Слово, яке я вивчив в Україні, — паляниця. Тому що росіяни не можуть його вимовити. Тож коли я зустрічав інших військових, то підіймав руки догори та кричав “Паляниця. Я канадець!”, — каже він.
Для своїх побратимів Санта став щирим другом. Їх поєднувала не лише смертельна небезпека, яка чигала на них на кожному кроці, але й спільні звички та традиції.
— У нас був чудовий ритуал: кожного ранку ми пили каву, курили цигарку, а потім плювали в бік і казали “F*ck you, Putin”, — із задоволеною усмішкою каже канадець.
І хоч його серце повне зневаги та ненависті до росіян, військовий запевняє, що жодного полоненого він ніколи не вбив і не робитиме цього.
Натомість, коли українські захисники ловили росіян, то перш за все давали їм телефон, щоб ті подзвонили своїм батькам.
Під час Холодної війни Майкл навчився майстерно знищувати російські танки та вивчив тактику загарбників. Каже, з того часу в них нічого не змінилось.
А ось українська артилерія його здивувала. Якось вона безперервно працювала протягом п’яти днів, чого раніше Майкл не бачив на жодній війні.
Загалом інтенсивність бойових дій в Україні не можна порівнювати ні з війною у Боснії та Герцеговині, ні з хорватсько-сербською війною, ні з Афганістаном, ні з воєнним конфліктом на Кіпрі.
Усюди там канадець побував, але зізнається, що російське вторгнення своєю жорстокістю значно відрізняється від усіх попередніх.
Що я відчував, коли дізнався, що росіян вигнали з Київської області? Ми з хлопцями зробили свою роботу, — скромно, але з гідністю відповідає Санта.
На умови, у яких утримуються українські солдати, канадець не скаржиться. Каже, що його забезпечили і формою, і якісною амуніцією, і зброєю.
— Чи я голодував, поки був в Україні? Ні. У моєму животі завжди було достатньо їжі. Чи це була вишукана їжа? Це була їжа. А ось росіяни мали справжнє лайно, — зазначає він.
Україна настільки припала до душі Майклу, що з того часу він вважає себе не просто канадським, а й українським військовим. Тут він здобув велику пошану за свій внесок у звільнення Київської області.
Моє серце в Україні. Адже в мене ніколи не було стільки поваги в житті, — зізнається армієць.
Незадовго після звільнення Київської області від російських окупантів Санта дізнався страшну новину — його син помер у Канаді. Тож йому довелось повернутись додому.
Єдина причина, чому я поїхав з України, — мій син помер у Канаді. А я сидів в окопі в Києві. Я повернувся додому, щоб поховати свого сина, — розповідає військовий.
Його побратими не лише зрозуміли армійця, а й самі порадили йому востаннє попрощатись зі своїм сином.
— Мої побратими прийшли до мене, обійняли мене, плакали зі мною. І сказали: “Їдь додому, Санта”. Вони навіть запихали гроші в мої кишені! — зі сльозами на очах згадує Майкл.
Нині він перебуває на Кіпрі — там, де отримав свій перший бойовий досвід у складі миротворчої місії ООН. На той момент йому було всього 17 років, тож йому довелось збрехати про свій вік, щоб потрапити в підрозділ. Щоправда, через три місяці його вигадку викрили та відіслали додому.
Фото: Санта стоїть біля меморіалу війни в Україні в Ларнаці, Кіпр
Очевидно, що бути військовим йому було написано на роду. Адже і його прадідусь, і дідусь, і він сам, і його син — солдати.
І ні, це не жага до жорстокості чи вбивства. Навпаки — бажання боронити беззахисних та відновити справедливість.
Іноді тобі потрібно когось вбити, щоб зупинити війну. Звісно, це погано. Ніколи не питайте у солдата, скільки людей він вбив. Питайте, скільки людей він врятував, — говорить армієць.
Майкл досі щодня спілкується зі своїми українськими побратимами та сам хоче знову повернутись до України.
— Ви знаєте, як я хочу повернутись назад? Ооо, я хочу сісти на літак хоч прямо завтра! Мені треба зробити всього один дзвінок до командира моєї бригади, — зізнається він.
У будь-якому разі Санта хоче побачити на власні очі перемогу України над російськими загарбниками та бути в цей момент зі своїми побратимами.
Коли в Україні буде великий парад на честь перемоги над росіянами, неважливо, у якій точці світу я буду знаходитись, я приїду до Києва. Я буду там, — обіцяє захисник.
А, як відомо, справжні солдати завжди дотримують свого слова.
Ієн приїхав в Україну як волонтер та американський правоохоронець зі спецпідрозділу, щоб навчати українців сучасної тактики ведення бою.
Читай, що розповів екс-штурмовик США про війну в Україні та наші шанси на перемогу.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!