Танками на подвір’я та “психологічний розстріл” — що пережила в окупації одна з громад Чернігівщини

Вони пережили місяць російської окупації, та навіть зараз — майже рік потому — дехто досі зривається на сльози. Новобасанська громада на Чернігівщині була серед перших, куди зайшли російські війська на самому початку повномасштабного вторгнення. 

Загарбники вбивали, виганяли людей із підвалів, де вони ховалися від обстрілів. Росіяни брали в заручники цивільних, боячись, що місцеві здадуть їхні позиції Збройним силам України. Та люди здавали все одно і чекали на українську армію. 

Російські військові навіть крали їжу з дитячого садочка. Спершу забрали продукти, а потім скинули український прапор.

— Сторож — єдина людина, яка живе неподалік. Він міг бачити й розповідати, що відбувається. Він казав, є чи нема вже українського прапора, — розповідає директорка дитсадка Зернятко Галина Руденко.

Зараз у садочку над полицями з іграшками сліди від російських обстрілів. Вони нагадують, що окупанти творили у місцевості. Вихователі, щоб не нагадувати малечі про пережиті жахіття, під час повітряної тривоги кажуть, що йдуть на прогулянку і спускаються з ними в укриття.

Читати на тему

Як стрельнуть, я аж кричу! Пенсіонери про життя на Херсонщині під шквальним вогнем росіян

Розповідаємо, яка ситуація у селищі Калинівське після деокупації та як там живуть цивільні.

Загарбники на танках заїжджали на подвір’я до людей. А у сусідньому селі в перший день окупації росіяни розстріляли шістьох цивільних. Про це розповів заступник голови місцевої громади Валерій Мозговий. Його окупанти 25 днів тримали у заручниках, а ще — голову ОТГ, начальника відділу освіти, місцевого депутата та ще близько 20 чоловіків. Їх тримали у підвалах та залякували.

Щодня казали: “Кинемо гранту та підірвемо вас”, — згадує Валерій.

Він розповідає, як їх із зав’язаними очима та руками вивели на “психологічний розстріл”.

— Це зараз розумієш, що це були постріли біля вуха. Чотири постріли з пістолета. У той момент розумієш, що життя дуже коротке. Приємно, що ніхто не плакав, не просився, не падав на коліна, — каже Мозговий.

Коли в березні ворожі позиції накрила українська авіація, окупанти просто оскаженіли. Тоді взяли найбільше заручників. ЗСУ звільнили громаду 31 березня, відтоді тут вчаться жити наново. Багато чого відбудували. 

Російські військові понівечили життя багатьох сіл, селищ та громад. Раніше ми розповідали, як відновлюються люди у Прибузькому біля Миколаєва після постійних обстрілів.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!