Україна входить у четверту річницю повномасштабного вторгнення з одним із найскладніших викликів у своїй історії — демографічною катастрофою. Поки на фронті тривають запеклі бої, всередині країни розгортається інша битва: за право давати життя та за збереження нації.
За даними провідної демографки Елли Лібанової, країна вже втратила близько 10 мільйонів людей — це вбиті, біженці та ті, хто опинився в окупації.
Про те, як війна заморожує життя в кріобанках та змушує жінок обирати між снайперською гвинтівкою і дитячою колискою, — у великому матеріалі за мотивами розслідування CNN.
Снайперська витримка та дар від Бога
Історія відомої снайперки Олени Білозерської — це маніфест цілого покоління військових жінок. У 2014 році вона була готова до материнства, але війна змусила поставити життя на паузу. Коли Олена нарешті повернулася з фронту, лікарі давали їй лише 5% шансів на успіх.
Солдати живуть одним днем. Вони живуть, щоб побачити вечір, щоб побачити наступний ранок. У них є нагальні потреби — де взяти гроші на дрони чи ремонт авто. Вони нічого не планують на майбутнє, — ділиться Олена.
Попри прогнози, завдяки єдиному вцілілому ембріону, який три роки чекав на матір у київській клініці Надія, у 46 років Олена народила сина Павлуся. Вона вважає своїм обов’язком закликати жінок-військових не зволікати з перевіркою фертильності та заморожуванням яйцеклітин, щоб війна не вкрала їхній останній шанс.
Ембріони під обстрілами: медицина в умовах стресу
Директор клініки Надія Валерій Зукін та репродуктологиня Алла Бараненко констатують: війна б’є по біологічному фонду країни. Стрес, погане харчування та умови на фронті катастрофічно погіршують якість генетичного матеріалу як у жінок, так і у чоловіків.
- Частота хромосомних аномалій у ембріонів стрімко зросла.
- У молодих жінок частіше фіксують передчасну менопаузу.
- Якість сперми військовослужбовців значно гірша, ніж у цивільних до війни.
Країна вдів і сиріт: Юстина, яка ніколи не побачить батька
Історія Ірини Іванової — це тихий біль тисяч українських жінок. Вона дізналася про вагітність занадто пізно, щоб встигнути сказати про це чоловікові. Павло Іванов, елітний пілот F-16, загинув у квітні 2025 року. Його донька Юстина народилася в грудні — з такими ж світло-блакитними очима, як у батька.
За оцінками міжнародних центрів, кількість загиблих українців може сягати 140 тисяч осіб. Оскільки середній вік солдата в Україні — близько 43 років, більшість із них мали сім’ї. Сьогодні в країні вже 59 тисяч дітей залишилися без біологічних батьків.
Соціальна адаптація та втеча мізків
Жінки, які втратили чоловіків, об’єднуються, щоб вижити. Оксана Боркун, чий чоловік загинув у Бахмуті, створила групу підтримки, яка налічує понад 6 000 вдів. Вони не просто сумують — вони формують нову культуру активності, де горе стає паливом для допомоги іншим.
Водночас Елла Лібанова попереджає про загрозу незворотної міграції. Близько 6 мільйонів біженців, переважно молодих жінок та дітей, адаптуються за кордоном. Що довше триває війна, то менша ймовірність їхнього повернення.
Нам знадобляться тисячі кваліфікованих рук для відновлення економіки. Якщо наші люди не повернуться, доведеться залучати іноземців, — зазначає демографка.
Рівень народжуваності в Україні впав нижче одиниці. Це критичний показник навіть порівняно з Європою чи США. Але в зимових парках Києва, під гуркіт генераторів, такі жінки, як Олена Білозерська, продовжують гуляти з візками. Їхні діти — Павлусь, Юстина та тисячі інших — це і є та сама Надія, яка пробивається крізь мороз і війну, доводячи: життя завжди знайде шлях.
Раніше ми писали, що в Україні запустили програму виховання дітей — читай у матеріалі, що таке Шлях батьківства та як вона допоможе батькам.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!