(Не)втрачене дитинство. Як психологічно підтримати дітей під час та після війни: ізраїльська система в українських реаліях

Уже дев’ять місяців триває повномасштабна війна. За цей час як дорослі, так і маленькі українці пройшли через примусову втрату звичного середовища, активні бойові дії, смерть, окупацію, тривоги та блекаути. 

Звісно, все це нас не зламало, ми налаштовані боротися до переможного кінця. Однак і безслідно не минуло. Можливо, не одразу, але ми й наші діти відчуємо на собі психологічні наслідки війни. 

Якщо дорослі ще можуть дати раду своїм емоціям та переживанням, то через що доводиться проходити нашим дітям і як допомогти їм впоратися з реальністю? 

Питанню захисту прав дітей під час та після повномасштабної війни була присвячена конференція СОС Дитячі містечка. Зокрема, не оминули й важливу тему психологічної підтримки та відновлення дітей.

Наші журналісти поспілкувалися з експертами конференції, щоб розповісти тобі, чи у всіх дітей буде ПТСР, що таке стресостійкість і як повернутися до ресурсного стану. 

А також ти дізнаєшся про ізраїльську систему психологічної підтримки дітей та що роблять в Україні, щоб надавати якісну психологічну допомогу вже зараз. 

ПТСР — чи буде він у всіх? 

Життя дітей, підлітків та дорослих докорінно змінилося 24 лютого. Тоді ми майже не розуміли, через що доведеться пройти кожному, щоб вижити та зберегти життя рідних. 

Війна — це вибір без вибору. Кожен за цей час зіштовхнувся з кризовими ситуаціями та викликами, до яких не було змоги швидко адаптуватися. 

Через це майже кожен міг відчути вигорання, апатію, тривожність та стрес, а в декого проявилися ознаки ПТСР, і йдеться не тільки про дорослих. 

Однак перш ніж стверджувати, що у твоєї дитини чи у тебе є ПТСР, варто розібратися з самим поняттям посттравматичного стресового розладу. 

Експертка конференції СОС Дитячі містечка психотерапевтка Альона Лук’янчук розповіла, що психологічна травма — це все, до чого ми не звикли. Виникає вона тоді, коли звичні механізми розв’язання проблем не діють. 

Зазвичай так відбувається, коли людина зіштовхується з будь-яким проявом насилля: фізичним, сексуальним, емоційним, втратами, стихійним лихом чи війною. 

Особливість війни полягає у тому, що ми постаємо перед комплексними викликами: втрата звичного та соціального життя, втрата уявлення про себе тощо. 

Однак далеко не всі матимуть ПТСР. Звісно, будуть свої виклики та переживання, однак не всіх дітей після війни можна буде назвати травмованими.

Ба більше, існує термін посттравматичний ріст. Після війни ми, безперечно, будемо іншими, стійкішими, знайдемо та розвинемо нові звички, розповідає психотерапевтка. 

А нове покоління не буде таким же втраченим, агресивним, апатичним чи суїцидальним, як після Першої світової. Воно буде незламним, адже ми маємо чітку ціль та місію. 

Ізраїльська система психологічної підтримки

Втрата звичного способу життя, стрес рідних, переживання травматичних подій тощо так чи інакше залишать свої шрами на дитині. 

Часто вона не може сказати, що з нею щось не так, адже сама цього не усвідомлює. Її психологічні травми будуть невидимі, але це не означає, що їх немає. Як же тоді виявити проблему й допомогти малюку? 

Про те, які ознаки психологічної травми може подавати дитина та як побудована психологічна система підтримки дітей в Ізраїлі, розповіла психотерапевтка Гіла Петрова.

В Ізраїлі є досвід роботи з дітьми, які переживають післявоєнну адаптацію. З їхнього досвіду зрозуміло, що переживання травми у дитини виливатимуться у погану поведінку. 

Погана поведінка — це тривала соціально неприпустима поведінка. 

Відтак, якщо твоя дитина постраждала психологічно, у неї зміниться соціальна поведінка в гірший бік, з’явиться:

1. погана поведінка в школі та з соціумом: бійки, хуліганство, грубіянство, приниження оточення, вибухи агресії, експресивна поведінка тощо;
2. поведінка, яка шкодить самій дитині: самотність, закритість, сум, сльози. 

Разом з цим можуть спостерігатися такі симптоми психологічної травми:

• нездорова прив’язаність до батьків;
• психосоматичні фізичні болі, особливо у найменших;
• різноманітні страхи;
• сильний плач;
• клоунада;
• раптові сплески ярості;
• порушення сну;
• регрес;
• тривога;
• гіперактивність;
• спротив правилам, протест. 

Також ти помітиш, що твоя дитина не може нормально навчатися, а її когнітивні здібності впали. Це пов’язано з тим, що поганий настрій та емоційні проблеми забирають багато ресурсу. 

Погана поведінка не дорівнює погане виховання. Що таке втрата приналежності

Звісно, після агресивної антисоціальної поведінки дитина має отримати чітку відповідь від соціуму, що це не є добре і подібне не буде винагороджуватися чи пропускатися повз.

Для цього дитині треба чітко пояснити, що її вчинки є поганими та деструктивними як для неї, так і для інших. Однак просте пояснення чи покарання не здатне вплинути на корінь проблеми. 

/а

Гіла Петрова розповіла, що така антисоціальна та погана поведінка з’являється тоді, коли у дитини порушується почуття приналежності.

Основна потреба будь-якої людини, й дитини зокрема — це почуття приналежності. За Фредом Адлером, воно складається з трьох основних аспектів:

• мене люблять, де я приймаю любов від інших;
• я розвиваюся; 
• я потрібний(-а) та корисний(-а) комусь, де я віддаю любов. 

Усе це дає дитині необхідне почуття комфорту. Душа не може жити без почуття приналежності, тільки в соціумі ми почуваємося добре. 

Коли ж малюк зіштовхується з травматичною подією, переривається зв’язок із соціумом та втрачається можливість розвиватися. 

Відповідно, без одної з трьох складових почуватися приналежним(-ою) неможливо, а звідси — неможливою стає хороша поведінка та інші успіхи. 

Допомога дитині: як працює система підтримки в Ізраілі

Щоб допомогти дитині впоратися з переживаннями та повернутися до здорового життя, в Ізраїлі працює ціла система психологічної підтримки, направлена на допомогу усій родині.

Вона передбачає повну взаємодію усіх соціальних інститутів з дітьми та батьками, та забезпечення ними усебічної безпекової та психологічної підтримки задля налагодження стосунків. 

Відтак, з дитиною та родиною працюють такі фахівці: 

• соціальний педагог, якщо в родині є прояви насилля;
• за потреби залучають логопеда, дефектолога, ерготерапевта, психотерапевта, інколи всіх разом;
• залучається до роботи інклюзивний педагог. Він потрібен для того, щоб допомогти адаптуватися дитині у школі;
• якщо дитині важко впоратися з проблемами в школі, то від мерії призначають тьютора, який стає своєрідним помічником.

Водночас усі спеціалісти між собою пов’язані. Вони якісно комунікують з учителем, а вже той ділиться досягненнями з батьками. 

• Для ефективно налагодженої роботи усі учасники процесу відвідують супервізійні групи. 

Однак велика частка успіху лежить саме на батьках, адже вони для дитини є найбільшим авторитетом. Для того щоб батьки зрозуміли своїх дітей, в Ізраїлі функціонує консультування батьків. 

Адже хоч би як не старалися працівники системи, якщо батьки не розуміють проблеми, переживання й потреби своєї дитини й не можуть змінити власні негативні установки чи деструктивні моделі поведінки, то успіх буде зовсім непомітним. 

Також без власної психологічної стабільності та здорових стосунків з собою батьки не зможуться вибудувати якісну, емпатичну комунікацію з дитиною. 

Якщо дорослий сам недоотримав любов, він не знає, що таке емпатія та здорові стосунки, кордони, авторитет, то як він може навчити цього дитину?

На допомогу в таких випадках приходить терапія батьківства. Основна її ціль — відновити комфорт батьків у цій ролі, а також проговорити проблеми, переживання, незадоволені потреби, почуття, наміри, цінності тощо. 

Так вони можуть вибудовувати стосунки з власними дітьми інакше, даруючи їм усі аспекти відчуття приналежності. Щасливі батьки інакше виховують своїх дітей, інакше впливають і створюють зв’язок з дитиною.

Читати на тему

(Не)дитячі проблеми: як дотримуються прав дітей під час війни

Війна в Україні не має перешкоджати правам дітей: читай у матеріалі про права дітей у 2022 році, кейс-менеджерів та сімейні суди.

Нескорене покоління: через що проходять наші діти сьогодні та як їм допомагають

На жаль, в Україні теж уже досить великий досвід психологічної підтримки дітей. Адже війна триває з 2014 року. Зараз психотерапевтка Альона Лук’янчук виділяє три основні категорії дітей, які постраждали від війни.

• Діти, які були переміщені в інші області, але не бачили нічого жахливого. Їхньою травмою буде втрата звичного середовища.

Допомогти їм можуть звичайні групи підтримки, які вже зараз функціонують в Україні. Щоб повернути малюка до звичного життя, психологи використовують ігрову терапію, а також методи арт-, зоо- фототерапії тощо. 

• Діти, які знають, що йде війна, а вони лишилися у домівках на відносно безпечних територіях, теж можуть демонструвати страх розлуки, тривогу, агресію тощо. 

Щоб впоратися з цим, спеціалісти проводять психологічно-інформаційні заняття у школах за підтримки СОС Дитячі містечка. Там розповідають, що відчувати тривогу, страх — це нормально. А також що робити, коли ти відчуваєш такі емоції.

Завдання дорослих та спеціалістів — повернути дітей до звичного переживання емоцій та відчуттів. 

• Наступна категорія дітей досить довго перебувала у гарячих точках чи окупації. У них згодом є велика ймовірність виникнення ПТСР.

Тут передусім дитину треба помістити у безпечне місце. А оскільки під час війни безпечних територій немає, найбезпечнішим середовищем для неї лишається родина. 

Саме тому допомогати треба батькам, щоб вони лишалися психологічно стійкими до дитини та могли дати раду собі та малечі. 

Українські методи психологічної підтримки дітей

Запозичивши деякі методи з Ізраїлю, українські спеціалісти вже почали активно працювати над психологічним відновленням та підтримкою дітей. Так чи інакше команда допомогла вже 12 тис. дітей. 

Зараз від СОС Дитячі містечка працюють психологічні групи підтримки, мобільні групи для семінарів психологічної стійкості, робота з травмованими дітьми, індивідуальні психологічні консультації. 

Людям, які зараз в епіцентрі подій, варто передусім вижити. Вже тоді, коли вони опиняться в безпеці, говорити про проблеми, переживання та підтримку. 

Такої ж думки дотримується і Гіла Петрова. Якщо зараз отримання такої допомоги не є можливим — не варто себе картати. Варто прийняти становище таким, яке воно є, і почати тоді, коли буде можливість. 

Порівняно з 2014 роком, розповіла Альона Лук’янчук, зараз можна спостерігати значну еволюцію у ставленні до психологічної підтримки під час війни в Україні. Зокрема, розбудовують та планують масштабно вводити системну психологічну допомогу. 

Звісно, є моменти, над якими ще слід працювати. Це стосується програм обов’язкової реабілітації для батьків-військових, адже далеко не всі з них були готові йти на фронт. Над цими та іншими викликами вже працюють досвідчені фахівці. 

Як не вигорати від життя та батьківства під час війни: секрети стресостійкості

Усі ми пам’ятаємо, що коли літак потрапляє у зону турбулентності та випадають кисневі маски, спершу ти маєш вдягти її на себе, а вже потім — на дитину. 

Дитина не може вибудувати психологічну стресостійкість самотужки, вона дуже залежить від дорослих. 

Якщо рідні люди будуть депресивні, відсторонені, та ще й перестануть говорити з малечею, то вона сприйме це на власний рахунок. 

Звісно, батькам не треба постійно вдавати з себе надлюдей, які ніколи не переживають. Ми маємо показати своїм дітям, що ми живі.

Так, нам буває сумно та погано, водночас ми можемо радіти життю навіть у такі важкі часи — усі ці прояви емоцій нормальні та природні. 

Однак у часи, коли стресу може бути дуже багато, варто знати, як виробити стресостійкість, щоб мати ресурс на життя, дітей та коханих. 

Рекомендації зі стресостійкості дав кандидат психологічних наук Олександр Аврамчук. Найперше варто зрозуміти, як виникає стресостійкість і що це таке. 

Стресостійкість — це гнучкість та адаптивність до зовнішніх факторів. 

Вона виникає на перетині фізіологічної та психологічної сфери. Тобто нервової системи, яку ми отримуємо при народженні, та життєвого досвіду, що теж формує нас та наші реакції. Саме тому рівень стресостійкості буде у кожного різний.

Стрес — це один із викликів життя, якого, на жаль, уникнути ніяк не вдасться. Однак можна відкрити вікно толерантності, яке допоможе задіювати якнайбільше ресурсів у важких обставинах і проходити крізь виклики без великих втрат. 

Саме завдяки вікну толерантності ми можемо вийти з кризи та відновитися доволі швидко. Якщо ж це вікно вузьке, то наш мозок обмежує ресурс і ми вдаємося до стигматизації, стерилізації та узагальнень тощо. 

Рецепт, який дозволить розширити це вікно, простий — піклування про себе. Відтак дотримуйся таких рекомендацій по життю: 

• Власна безпека і піклування про себе мають бути на першому місці.
• Досліджуй межі свого вікна толерантності. У цьому може допомогти щоденник спостережень за кількома пунктами: харчування, тіло, реакції на кризові ситуації тощо. 

Такий моніторинг допоможе зрозуміти, в якому стані ти зараз і скільки маєш власного ресурсу.

• Надавати собі допомогу треба в жовтій зоні, а не в червоній, бо там ресурсу на відновлення знадобиться вдвічі більше.

---

Детальніше про те, що робити, коли розрядилася внутрішня “батарейка”, ми розповіли у нашому матеріалі. 

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.