З маленького віку діти пізнають цей світ. Їм цікаво, як він влаштований та чому відбуваються певні речі. Інколи у дітей виникають такі питання, після яких батьки губляться та не можуть відповісти дитині.
Мама й тато мають бути готовими до будь-яких питань, а якщо не можуть щось пояснити, їхня реакція має бути спокійною та впевненою. Кризова психологиня Галина Бурковська розповіла для Фактів ICTV.Здоров’я, як говорити з дітьми про людей з інвалідністю.
Насамперед батьки мають спостерігати за своєю реакцією. Діти добре помічають розгубленість та ставлення до інших людей. Ти маєш бути прикладом і показати, що люди з інвалідністю нічим не гірші.
— Інвалідність — це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми. Людина, яка втратила кінцівки, не може ходити, як звичайні люди, чи бігати. Крісло колісне потрібне для того, щоб вона могла пересуватися, — каже психологиня. Так можна пояснити дитині, для чого деяким людям таке крісло.
Можна не пояснювати детально, що таке інвалідність. Досить сказати просто: “Таке існує”. Коли діти бачать людину, яка втратила кінцівку, у них виникає багато запитань. Треба подивитися на ситуацію з точки зору дитини й розповісти, чому так може бути, з розумінням та без негативу. Пам’ятай, ти маєш бути прикладом для дитини.
Варто пояснювати дитині відмінності між людьми. Дозволь їй проявляти цікавість та вільно ділитися своїми думками. Не обмежуй себе в часі та говори, скільки потрібно.
Але говорити на цю тему треба простими словами та фразами, уникаючи складних та незрозумілих слів. Не варто вживати “хвороба” та “хворий”, адже для дитини хвороба має початок і кінець.
Запропонуй дитині почитати книгу та інформацію в інтернеті, в якій пояснюються відмінності між людьми. Проте зверни увагу, щоб книга відповідала віку дитини.
— Уникай зайвих емоцій — це допоможе дитині прийняти ситуацію з інвалідністю як частину життя. Уникай некоректних слів. Звертай увагу на емоційний стан дитини під час розмови.
Розповідай про інвалідність у позитивному ключі, — радить Галина Бурковська.
Також варто наголошувати, що таким людям потрібна підтримка, а говорити треба на рівних. Адже жаль до такої людини може робити її беззахисною.
Особливого алгоритму, як говорити з дітьми про людей, які, наприклад, втратили кінцівки, немає. Тому психологиня радить діяти за своїми відчуттями.
В оточені дитини можуть бути однолітки, які мають проблеми зі здоров’ям. Раніше ми розповідали про дітей з ментальними порушеннями та міфи навколо них.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!