В українській культурі батьків завжди поважали, слухалися та дотримувалися їхніх життєвих порад. З батьками не сперечалися, а на сконі віку завжди допомагали.
І хоч з роками образ батька зазнав змін, тато для дитини — це завжди захисник. Це чоловік, який є прикладом для своїх дітей. Він навчає життєвої мудрості та ділиться своїм досвідом, залишає дітям у спадок історію свого роду.
Нині багато батьків вимушені були покинути своїх дітей, щоб піти захищати нашу країну, аби їхні діти могли жити в мирній, вільній та сильній Україні. Для того, щоб їхнє життя було кращим, і вони більше не знали жахів війни.
19 червня святкують День батька. Тож Вікна вирішили поспілкуватися з військовими-татусями та дізнатися, що для них означає бути батьком.
Український військовий Олег Афанасьєв зізнається, що для нього бути батьком означає присвятити велику частину свого життя дітям. Створити сприятливі умови для їхнього повноцінного різностороннього розвитку та формування правильних цінностей в їхній свідомості.
Перед тим, як піти воювати, Олег обіймав свого сина та доньку, а також давав їм настанови. Сказав, що треба допомагати мамі та слухатися її.
Пояснив сину, що він залишився один чоловік серед дівчат, і щоб він дбав про них.
А от милими моментами батьківства ділиться неохоче. Каже, що важко виділити щось окреме.
— Важко виділити якийсь один з великої кількості моментів щасливого сімейного життя. Їх було багато, і кожен з них є унікальним. Хіба що, наймиліші моменти пов’язані з донькою, а найсмішніші — з сином.
Зв’язок можливий тільки телефоном і то не завжди. Діти стараються поділитися своїми успіхами та враженнями. Олег сумує за дітьми та поділився, що буде робити після зустрічі з ними та як саме уявляє цю зустріч.
— Міцні обійми та багато радості. Буду дивитися і слухати розповіді дітей про їх поробки, перестановки в кімнаті, нові моделі з Lego, графіті в альбомі, історії про домашніх хом’яків.
Військовий Олександр зізнається, що тема батьківства для нього — непроста.
— Питання батьківства та війни — це дуже важка тема для мене. До того моменту, як я мобілізувався в лави ЗСУ, я був батьком у декреті й проводив з дітьми 24 години на добу.
Я не міг собі уявити прощання з ними навіть на день. Війна забрала в мене найдорожче!
— Синові п’ять років, а дочці — два. Вони надто маленькі, щоб самим все зрозуміти. Момент прощання був дуже складним та болючим для всіх. Для мене, для дружини та для дітей, — зізнається чоловік.
Військовий розповідає, що найбільше йому запам’ятався момент, коли довелось стояти в заторі біля кордону з Польщею. Була ніч, діти сиділи в Олександра на руках та дивилися мультики.
Я розумів, що через кілька годин мені доведеться з ними попрощатися і не відомо, коли я побачу їх наступного разу та чи побачу взагалі. На очі накочувалися сльози, — зізнається чоловік.
На той момент батько Олександра вже був мобілізований і діти бачили його в однострої з автоматом. Олександрові доводилося пояснювати, що дідусь пішов воювати з поганими дядьками, які прийшли та напали на нас.
Тому, прощаючись з дітьми, чоловік сказав, що дідусеві потрібна його допомога, а разом буде легше вигнати ворога.
Син запитав: “Через них включають сирени?”. Я відповів, що так.
— Дуже складно було дивитися в заплакані очі дружини, бачити в них страх, розгубленість, розпач і нестерпний біль. Найгірший день у моєму житті!
У такі моменти починаєш цінувати кожну мить, проведену з рідними та близькими. Починаєш мріяти про те, що колись було для тебе буденністю.
Такими речами колись було допомогти синові побудувати машину з коробок або непомітно притримати побудовану дочкою вежу з кубиків, щоб не впала, — розповідає військовий.
Тепер Олександру лише зрідка вдається поговорити з дітьми телефоном. Донька Маша постійно питає, коли тато до них приїде, а син Андрійко дуже хвилюється за свої іграшки, залишені у квартирі, з якої родині довелося тікати 24 лютого.
— Побачив по телевізору знищені будинки російськими ракетами та хвилюється, що його іграшок більше немає. Постійно питає, чи Путін уже помер. Дуже сподіваюся незабаром відповісти: “Так!”
А поки Олександр постійно уявляє момент зустрічі зі своєю родиною, коли нарешті зможе міцно обійняти своїх малюків і зацілувати кохану дружину. По секрету розповідає, що приготував для них подарунки та сподівається, що це станеться дуже скоро.
Батько двох дівчаток Аркадій зізнається, що батьківство — це найвідповідальніший обов’язок та робота у світі.
— Ця праця дуже важка і непередбачувана. 24 лютого діти їхали на Західну і ні я, ні вони не знали, що буде далі. Обійнялися, поцілувалися і я сказав: “Швидко їдьте, все буде добре!”. А 25 лютого, коли російські військові заїхали на Мінський, я зібрався і пішов у військкомат, — розповідає чоловік.
Проте зараз, коли доводиться боротись проти російських окупантів, військовослужбовець згадує найсмішніші моменти з дітьми й це дає сили рухатись далі.
Аркадій розповідає, що найбільш кумедне, що колись траплялось із ним за період батьківства, то була виняткова оказія:
— Переплутав на підлозі Барні з дитячими какулями й взяв у руки.
Тепер у військового інші життєві виклики, тому спілкуватись вдається, як і всім, по відеозв’язку.
Зазвичай бажаємо добраніч одне одному у смс-листуванні, майже кожен вечір.
Однак це не заважає продовжувати мріяти про справжню зустріч. Аркадій певен — діти застибнуть йому прямісінько на руки.
Що робити? Та будь-що, в залежності від місця, де ми будемо: вельчики, ролики, McDonald’s, щось таке.
Військовий Андрій Алексєєнко також поділився тим, що для нього означає батьківство.
— До того, як стати батьком, я майже ніколи не проводив багато часу з маленькими дітьми, тому для мене все було новим, незрозумілим і дуже цікавим. Відчуття, що я тепер батько, з’явилося не одразу, але через кілька років після народження першого сина я вже не пам’ятаю, як жив до цього.
Бути батьком означає бути опорою для родини, захисником від всього недоброго і навпаки — провідником до гарного в цьому житті.
Бути батьком означає любити дітей більше за себе, дарувати їм цю любов і приділяти їм якомога більше свого часу та уваги, — каже військовий.
Чоловік розповідає: до повномасштабного вторгнення його робота вимагала часто їздити у відрядження, відповідно, часто доводилося казати дітям: “До зустрічі, побачимось за кілька днів”.
— Мої діти ще малі, тому ми вирішили не розповідати їм про війну. Я намагався прощатися, як зазвичай, але на душі було дуже важко. Я сказав, що маю дуже важливу роботу і пообіцяв обов’язково повернутися так швидко, як тільки зможу.
Андрій каже, що наймиліший момент батьківства для нього — це заколисувати дитину на руках.
Той останній погляд, яким вона дивиться на тебе перед тим, як заплющити очі й зануритися в сон, є для мене наймилішим.
— А найсмішніший… Важко назвати, бо маленькі діти кожного дня дарують безліч смішних моментів і важко обрати якийсь один.
До війни Андрій намагався якомога більше часу проводити з дітьми: розмовляти на різні теми, ставити запитання, грати в ігри, цікавитися їхніми почуттями.
— Зараз, коли мене немає вдома, ми спілкуємося телефоном і розповідаємо одне одному про те, як минув наш день та обговорюємо плани на майбутнє…Я дуже чекаю на зустріч з дітьми, обов’язково влаштую їм свято.
Я обіцяв придбати їм великих динозаврів, тож підемо разом до магазину і придбаємо тих, що їм сподобаються, а потім будемо грати разом.
Військовий Віталій Максимкін знаходиться на Херсонському напрямку, але знайшов кілька хвилин, щоб сказати нам, що для нього означає батьківство.
— Бути батьком для мене означає любити та правильно виховувати моїх синів. Я хочу зробити моїх дітей кращими за себе. Батьківство — це круто, але і тяжко. Я вже маю думати й планувати своє життя, а не жити одним днем.
Військовий каже, що 2014 року йти на війну йому було морально легше, ніж зараз.
— Коли у тебе є ті, кого ти любиш, то тяжко віддати всього себе навіть Україні. Але, водночас, саме через любов до своїх синів я зараз відповідаю на це питання, ховаючись у погребі на Херсонщині від пострілів снарядів 152-го калібру.
Бути батьком — це дати своїм нащадкам гідне життя, яке їхні предки здобували віками!
Чоловік зізнається, що в момент прощання ледве стримував емоції. Віталій саджав дружину та дітей на поїзд. Військовий вірить: коли сини виростуть — вони зрозуміють тата.
Щодо милих моментів батьківства, Віталій вважає, що це обійми та поцілунки.
— Я навіть не знаю, як обрати. Найбільш милим, мабуть, є момент, коли ці сонечки обіймають мене й цілують. Зараз вони мене цілують через екран телефону (окрема подяка Ілону Маску за таку можливість). А кумедних моментів кожного дня дуже багато. У них зараз такий вік, що є над чим посміятися.
Віталій каже, що зв’язок між батьками та дітьми — в крові.
Мої діти ще толком не можуть говорити, але водночас ми чудово ладнаємо і розуміємо одне одного.
На питання про зустріч з дітьми Віталій жартома описує перспективи перемоги.
— Я уявляю, як Московія, охоплена вогнем громадянської війни, нищить своїх громадян, а ми з дітьми, зустрівшись на пляжі українського Краснодарського краю, йдемо купатися до моря. Я уявляю, як обійму їх і пригорну до себе. Розцілую цих маленьких жуків, а потім знову пригорну до себе.
Своїм сприйняттям батьківства та спілкування з дітьми під час війни поділився актор Олег Шульга. Олег відомий своїми воєнними ролями у стрічках Доброволець, Червоний, Довбуш тощо. Тож можна сказати, що його ролі з екрану втілилися у життя, адже 2014 року він пішов воювати добровольцем і нині звільняє Україну від окупантів.
Актор має двох синів, з якими його розлучила війна.
— Взагалі, війна — це тема, яка росте з відповідальності. Бути батьком — теж тема, яка сильно пов’язана з відповідальністю. Коли я у 2014 році йшов воювати, я розумів, що це якимись дивними механізмами стосується мого сина.
Мова не йде про можливу втрату батька, а інше — участь батька у війні.
Я думаю про те, що син казатиме своїм дітям. Вони питатимуть: “Коли в Україні була війна, що робив дідусь?”. Я не хотів, щоб моєму сину було соромно.
Незалежно від того, як я пройду війну — виживу чи ні — мені важливо, щоб моїм дітям не було за мене соромно.
Мені важливі особисті речі — щоб діти могли пишатися батьком, а також, що я залишаю по собі. Те, що залишиться від мене дітям. У майбутньому, коли вони виростуть, вони йтимуть своїми шляхами.
У них від мене залишиться ім’я та часточка мого шляху, історія.
Олег розповів, що 2014 року він уже переживав момент прощання з сином, якому на той момент було 10 років.
— Було неочікувано, адже він, відносно вже дорослий хлопчик, заплакав. Цього разу я був у Києві, мій молодший син в Івано-Франківську, а старший — у Харкові. Тож ніяких прощань особливих не було. Добре, що відразу всі діти могли потрапити у безпечні місця.
Актор дуже любить своїх синів, тож каже, що хоче зберегти в пам’яті кожен момент.
— Чесно кажучи, я дуже радію дітям.
Я важаю, що це великий подарунок і благословіння від Бога. Я милуюся кожного разу, коли бачу їх.
Неважливо, чи вони вередують, чи слухаються, чи чемні, чи не чемні. Не існує моменту, який би виділявся як щось унікальне. Кожну мить хочеться зберегти. І за кожною миттю шкодуєш, що її не можна повторити. Буде все прекрасне, буде все нове, але ти цей день прожив і далі буде тільки наступний. Хочеться насолодитися кожним днем присутності, — розповідає Олег.
Актор розповів, що на пунктах зв’язку є гарний інтернет, тож вдається навіть говорити з дітьми по відеозв’язку. Олег підтримує зв’язок з синами телефоном, але він не може уявити своєї зустрічі з ними.
— Чесно, я не уявляю, як побачуся з синами. Чомусь уява відмовляється це робити. Погано зараз планується. Ми в житті щось любили, були різні звички. Іноді думаєш собі: “Коли переможемо, піду погуляю”. А всередині — жодних рухів. Чомусь організм мовчить у відповідь на таку думку. Все якесь дуже примарне.
Телеведучий Нікіта Добринін захищає нашу країну в ТрО. Він розповів нам, що для нього означає батьківство.
— Бути батьком — по-перше, це відповідальність. Це передача мудрості. Я впевнений, що батько має бути своєрідним учителем для дитини. Тим паче, коли мова йде про батька і саме хлопчика. Це передача цінностей, розуміння життя, сміливі позиції в житті. Ось це, на мою думку, завдання батька. Ну і, звісно, піклуватися про дитину.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Daria Kvitkova (@kvittkova)
Публикация от Daria Kvitkova (@kvittkova)
— В той період, коли я пішов у ТрО, ми періодично бачилися з дитиною. Оскільки це певна позмінність. Дружина, звичайно, хвилювалася, що я взяв автомат та пішов захищати на позиціях той регіон, де ми перебували. З сином ми бачилися тоді не так часто, але обмінювалися з дружиною фото, відео, це додавало оптимізму.
Був період, коли ми були в різних містах: я на службі, а Даша (Дар’я Квіткова — дружина — ред.) з малим на Заході. Той період був надзвичайно складним. Але була ціль і розуміння, що є за що боротися, треба захищати свою країну і не бути осторонь.
Я розумів, що є мала дитина і те, що я роблю — це не марно, — зізнається Добринін.
Телеведучий каже, що наймиліший момент, напевно, коли дитина починає вимовляти “тато”, “мама”.
— Найсмішніші, мені здається, будь-які моменти. Наприклад, зранку прокидаєшся і граєшся з малим, він лізе до кота та тягне його за хвіст. Ці моменти справді смішні, ми часто знімаємо сина на відео. Добре, що є така можливість потім згадувати й передивлятися ці архіви. Вони додають оптимізму.
Дмитро — батько трьох дітей, його старший син теж служить в ЗСУ. Чоловік як ніколи впевнений — це обов’язок кожного захищати свою родину та свою країну. Тому й вирішив, що має йти оберігати найцінніше.
Для мене бути батьком — насамперед бути прикладом для своїх дітей. Прищеплювати їм любов до Батьківщини, повагу до батьків та своєї країни.
Старший син Дмитра Слава на момент 24 лютого вже був військовослужбовцем, тому парубок почав виконувати свій обов’язок з перших хвилин повномасштабного вторгнення.
— Спочатку це був шок для всіх, але тепер бере неймовірна гордість за те, що у мене така дитина. Я його вважаю взірцем і для себе, і для менших дітей, і взагалі для всіх, — каже чоловік.
Тому Дмитро вирішив піти своєму сину на допомогу. Так і пояснив усе молодшим дітям.
— Коли я йшов, то пояснив їм те, що нашому старшому сину Славі буде самому важко і йому потрібно допомогти. Тому я маю теж піти захищати нашу державу, щоб він швидше повернувся додому. Разом нам буде легше, — розповідає військовий.
27 лютого Дмитро бачив своїх молодших дітей. Тоді його проводжали до військкомату по-сімейному — дружина з дітьми.
— Наостанок вдалося провести серйозну бесіду з молодшим сином про те, що він залишається єдиним чоловіком в родині й тепер має захищати своїх дівчаток (маму та сестричку).
На жаль, ситуація склалась таким чином, що хлопцю довелося подорослішати вже у десять років, — розповідає чоловік.
Тоді й трапилась найбільш зворушлива ситуація за все батьківство Дмитра. Його менший син казав: “Я що, буду залишатися вдома, коли ви всі йдете? Я, мабуть, піду з вами. Якщо вже я буду найстарший чоловік у сім’ї, то теж буду захищати”.
Мабуть, це не стільки зворушливо, скільки страшно.
Тепер зв’язок як з малечею, так і зі старшим сином, лише у телефонному режимі й тільки тоді, коли є така можливість. У ті нечасті моменти, коли вдається поговорити, чоловік намагається не говорити про війну. Пояснює: не хочеться розповсюджувати на рідних увесь військовий негатив.
Коли зв’язуємось з рідними, то взагалі військову тему намагаємось не підіймати, тому що хочеться якось полинути в атмосферу сім’ї, немов все нормально.
— Тому в хід йдуть побутові питання, слова про те, як сумують одне за одним та про плани на майбутнє. Як, наприклад, весілля старшого сина, який вже давно хотів одружитися.
Все таки хотілося б на цей урочистий захід потрапити, щоб все було добре і до того часу закінчилась війна, а вже потім, щасливими, очікувати на появу онуків, — каже чоловік.
А наостанок в честь Дня батька, Дмитро передає побажання своїм побратимам, які продовжують оберігати сон своїх діточок та безпеку й незалежність всієї країни:
— Хотілося б сьогодні побажати усім батькам виконати наш обов’язок до кінця. Всім залишитися живими та здоровими, тому що перемога буде обов’язково за нами й ворог нас не зламає ніколи, — бажає Дмитро.
Іноді військовим складно підтримувати зв’язок з домом. Це може бути, звісно, через поганий зв’язок, а також через моральний стан. Раніше ми розповідали про те, як татові на війні спілкуватися з дитиною.
До речі, у Вікон тепер є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!