Бути на перехресті прогресивної Європи та консервативної Азії, мати величезний потенціал туристичної галузі, але провадити неоднозначні байки про “російську дружбу” та “сама спровокувала”. Врешті-решт, намагатися зробити з патріотичного та темпераментного народу покірний та амебний.
Ні, ми не говоримо про Україну часів президента-втікача. Ми маємо на увазі країну, яка завше закохувала в себе Кавказьким хребтом та неймовірною щедрістю, мовою якої говорили ще арамеї часів Ісуса, а сама вона називає себе — Сакартвело.
Що українцям варто знати про Грузію, як грузини боролися проти корупції, чому влада країни не має чіткої позиції стосовно російсько-грузинської війни, що відомо про сучасні події та чому все ж таки не Грузія, а Сакартвело — говоримо у матеріалі.
Насправді самі мешканці країни не називають її Грузією. Ба більше, Тбілісі вже понад десять років переконує своїх міжнародних партнерів відмовитися від назви Грузія, бо це найменування — російське.
Литва уже змінила у себе офіційну назву країни на Сакартвело, але решта країн світу досі послуговуються інтернаціональним “Georgia”.
Грузини ж наголошують: відносини між ними та іншими країнами було б кращими, якби весь світ користувався назвою Сакартвело чи Георгія. Поки що понад 20 країн, серед яких також і Україна, послуговуються російською назвою країни.
Достеменно походження назви Грузія не відоме, проте існує теорія, що слово пішло від хрестоносців, які шанували Святого Георгія.
Історія Сакартвело бере свій початок ще в 3 столітті до н.е. Схоже до українців, на долю тоді ще не сформованого народу припало протистояння усім своїм агресивним сусідам, серед яких були римляни, візантійці, монголи та османи.
Pexels
У 16 столітті грузини намагалися об’єднати свої землі під одним керівником. Самотужки їм це не вдавалося. Уже у 18 столітті вони заручилися фінансами та військовою підтримкою Російської імперії. Остання, як зазвичай, використала ослаблену державу та замість обіцяного об’єднання Грузії приєднала її території до себе.
Відбулося це під егідою Павла I у 1801 році. Під виглядом “мирного приєднання” Грузія була захоплена і фактично стала колонією Російської імперії.
Історики, які досліджували цю добу грузинської історії, писали: країну просто грабували та насильницьки насаджували їй російську мову.
Також відомо, що з усіх установ країни виживали грузинську мову та насаджували російську, яку серед населення ніхто не знав.
Ще через деякий час мешканці Кавказького намісництва Російської імперії доросли до того, щоб під егідою тодішніх меншовиків утворити власну Грузинську Демократичну Республіку, яку проголосили 26 травня 1918 року.
Відтоді грузини відзначають 26 травня як День Незалежності.
Проіснувала незалежна республіка до 1921 року, після чого стала частиною СРСР.
Для послаблення Грузії СРСР створив на території республіки Абхазьку автономну республіку та Південно-Осетинську автономну область.
Попри тиск радянщини, грузини час від часу повставали проти тоталітарного режиму: наприклад, у 1924 році відбулося Серпневе повстання, яке придушила НК. У часи Другої світової війни грузини також воювали на фронті. За офіційними даними, тоді їх загинуло близько 300 тисяч.
Після закінчення війни СРСР посилив репресії проти корінного народу республіки. За фальшивими доказами грузинів висилали та вивозили з різних частин території до Сибіру.
За час правління Сталіна грузини були виведені як друга за рангом нація у СРСР. Не дивно, що серед місцевого населення було більше поваги та довіри до тирана, аніж в Україні.
1989 року грузини знову зважилися на патріотичні прояви. Тоді протест був придушений силою військами СРСР, внаслідок чого загинуло 20 молодих грузинів. Уже за рік Грузія взяла чіткий курс на незалежність: обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду голови Верховної Ради. Тоді ж було ухвалене рішення про ліквідацію Південно-Осетинської автономної області.
Гамсахурдіа також оголосив незаконним призов грузинів у радянські збройні сили й заснував незалежну Національну гвардію.
У березні наступного, 1991 року, Грузія відмовилася проводити референдум про подальшу долю СРСР. Натомість там провели референдум про проголошення незалежності країни, яке підтримало 93% електорату.
9 квітня 1991 року Грузія відновила свою незалежність.
Війна між Грузією та осетинами тривала, ще відколи грузини проголосили про ліквідацію Південно-Осетинської автономної області. У 1992 році була спроба припинити її, однак того ж року спалахнуло військове протистояння між Грузією та абхазами.
Згодом стане зрозуміло, що саме вона й потягнула країну у довгу боротьбу з усім світовим злом.
Задля припинення війни та повернення контролю панівній владі Грузія була змушена звернутися до Росії по військову підтримку. В обмін на це Грузія дала згоду на приєднання до СНД.
У 2003 році грузини відчули, що варто щось змінювати у країні. Населення було обурене важким економічним становищем країни, а головне — корупцією серед державних службовців. Мирна революція троянд стала причиною відставки тодішнього президента країни Едуарда Шеварднадзе.
Так революцію назвали саме за троянди, які опозиція використовувала під час протестів, щоб підкреслити ненасильницький характер своїх дій.
4 січня 2004 року в Грузії були проведені президентські вибори, перемогу на яких здобув Міхеіл Саакашвілі.
За три роки ситуація в країні знову погіршилася, через що Саакашвілі змушений був оголосити по всій країні надзвичайний стан та запропонував провести дострокові вибори президента.
Наприкінці правління Едуарда Шеварднадзе Грузія вважалася недієздатною — державою, що не відбулася.
Науковиця та журналістка Сільвія Штебер в інтерв’ю DW зазначала: під час модернізації країни президенту Міхеілу Саакашвілі і його команді фактично вдалося покласти край всьому тому, що називають побутовою корупцією. За її словами, дорожня поліція, яка збирає хабарі від водіїв, чиновники, що вимагають “на лапу” під час надання державних послуг на кшталт видачі довідок — пішли у минуле.
Depositphotos
Водночас корупція на рівні керівних еліт лише посилювалася.
Саакашвілі з цими проблемами недостатньо боровся, і в роки правління Грузинської мрії Іванішвілі вони посилилися, — зазначає Сільвія.
Також проблема відстежується й у судовій системі, яку Саакашвілі не встиг реформувати. З одного боку, наче покращилася ситуація зі сферою охорони здоров’я, проте самі грузини заявляють: лікуватися за “подяку”, себто хабар, їм обходилося дешевше, ніж за реформ Саакашвілі.
Багато аналітиків вважають, що всі реформи в Грузії часів правління Саакашвілі були лише фасадом, який гарно прикривала введена ним цензура.
Під час читання цього блоку в пам’яті багатьох може зринути відомий вислів другого президента України Леоніда Кучми: “Це ж було вже!” Бо п’ятиденне військове протистояння своїм характером так сильно нагадує російсько-українську війну, що почалася у 2014 році.
На початку серпня 2008 року ситуація в зоні заморожених конфліктів Грузії та двох її сепаратистських регіонів Абхазії та Південної Осетії загострилася. Особливо це стосувалося останньої, бо Південна Осетія прагнула незалежності.
Про війну як таку почали говорити на початку літа 2008 року. У липні почалися перші обстріли прикордонних сіл та містечок між Грузією та так званою Південною Осетією.
11 липня з Москви відкликали посла Грузії. Зрештою Росія офіційно визнала, що над двома регіонами Грузії літають російські літаки військового призначення. Після цього випадку Тбілісі зініціювало спільні з американцями військові навчання. На Північному Кавказі в цей час пройшли російські навчання.
Згодом Тбілісі та Москва звинуватили одне одного в тому, що ці навчання фактично стали підготовкою до війни.
7 серпня Саакашвілі закликав осетинів не стріляти у бік Грузії, як цього у відповідь не робитимуть грузинські прикордонники. Уже наступного дня, близько опівночі, з’явилися перші повідомлення про обстріли міст. Війну було розпочато.
Генерал Марат Кулахметов, який командує миротворцями, заявляє, що грузинські Су-25 завдають ударів по Цхінвалі. О першій ночі Грузія офіційно заявляє про початок бойових дій, однак наголошує, що не має на меті взяття міст, а лише хоче покінчити з кримінальним режимом у регіоні.
За дев’ять годин після цього, близько 10-ї години ранку, обидві сторони конфлікту звернулися до Росії з проханням втрутитися в грузино-осетинський конфлікт як “справжнього миротворця”. Південна Осетія, зокрема, наголосила: якщо цього не відбудеться, то буде багато жертв.
Фактично, уже за годину після цього Росія стала учасником конфлікту. Та насправді існують думки, що окремі війська РФ були на території Південної Осетії ще до початку бойових дій.
За даними ЦАСТ, загальна кількість двох груп становила приблизно 1500 осіб, на озброєнні яких було 14 танків Т-72, 16 САУ Акація і дев’ять установок Град. Імовірно, були й БМП, оскільки далі вони фігурували в описі боїв.
Того ж дня Міхеіл Саакашвілі в інтерв’ю виданню CNN заявить: “Росія веде війну з нами на нашій території”.
Найгарячішою точкою, за яку йде боротьба, стає місто Цхінвалі. Протягом наступних днів російська авіація битиме по грузинських містах та військових об’єктах, вбиватиме військових та цивільних грузинів.
Без жодного сенсу були розмови ООН та Радбезу. 12 серпня тодішній президент РФ Дмитро Медведєв оголошує про завершення активних бойових дій і наказує військам ліквідувати “вогнища спротиву”.
Нині Росія визнала республіки на міжнародному рівні. Ситуація є ідентичною до тієї, яка відбулася з українським Донбасом у 2014 році.
Зараз на території Південної Осетії та Абхазії є військова присутність росіян.
У Грузії спалахнули протести проти ухвалення в першому читанні законопроекту Про прозорість іноземного впливу. Такий уже було раніше ухвалено в Росії.
Такими законами незалежні медіа, неурядові організації та просто політично активні громадяни визначаються як іноземні агенти й можуть потрапити до тюрми лише за свою думку.
Переглянути цей допис в Instagram Допис, поширений Liberstadt | Ліберштадт (@liberstadt_ua)
Допис, поширений Liberstadt | Ліберштадт (@liberstadt_ua)
Президентка країни Саломе Зурабішвілі, яка саме цими днями була з візитом у Нью-Йорку, чітко висловилася: накладе вето на цей закон. Дію закону скасували, та мітингувальники розходитися не бажають: заявили, що стоятимуть на вулицях доти, доки країна не візьме чіткий та однозначний курс на євроінтеграцію.
Обурює грузинів також і нечітка позиція грузинської влади стосовно війни в Україні та підтакування Росії.
Багато політиків вважають, що в сучасних подіях у Грузії є схожість з українським Євромайданом у 2013–2014 роках. Та чи призведе це до разючих змін у правлінні Грузії — не знає жоден політолог.
Як світ відреагував на протести в Грузії та чого змогли добитися грузини — читай в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!
Головне фото: Depositphotos.