Місто Горі, Грузія, війна, кінець серпня 2008 року. Жінка піднімає очі до неба вперше за довгий час та розповідає, як ще кілька днів до того на її рідних вулицях падали російські бомби.
Такі самі змучені жителі міста, як і ця бабуся, виходять з підвалів, аби знайти бодай якусь їжу та побачити масштаби ушкоджень, які принесла російсько-грузинська війна. Вона почалась ще задовго до того пекельного літа.
Бої тривали п’ять днів, а їхнім завершенням стало підписання угоди про припинення вогню. Офіційно загинули понад 400 грузинів, зокрема 228 мирних жителів. 30 тисяч жителів були змушені покинути свої домівки.
20% території Грузії досі під російською окупацією, Південна Осетія та Абхазія щороку все більше стають схожими на занедбані колонії, ніж на край, що процвітає. Вікна нагадають, як розвивались події 17 років тому.
Неочевидні причини російсько-грузинської війни
Насамперед важливо знати, що Грузія вперше виникла як етнічне поняття ще в дев’ятому столітті. Осетини на Північному Кавказі з’явились приблизно у 13-14 століттях і довгий час жили мирно разом з грузинами. Усе змінилось з приходом росіян.
Спочатку осетини були незадоволені економічною позицією влади Тбілісі: вони прагнули власності на землі, а уряд більше підтримував грузинську шляхту, яка вважалась її власником. Звідси розрісся етнічний конфлікт. Згодом повстання осетин підтримала радянська влада.
Після розпаду СРСР та проголошення незалежності Грузії, конфлікти спалахнули з новою силою, адже південноосетинським сепаратистам допомагали колишні радянські військові частини. Згодом протистояння в Абхазії та Південній Осетії заморозили.
На момент угоди про мирне врегулювання конфлікту в 1994 році росіяни винайшли дуже цікаву формулу. Створили миротворчі війська під егідою ОБСЄ, — згадує колишній пресаташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчилава в інтерв’ю Радіо Свобода.
До миротворчих військ нібито мали входити чотири батальйони: грузинський, російський, південно-осетинський та північно-осетинський. Проте три останніх були фактично одними й тими самими силами. Крім того, так званий уряд регіону практично складався з росіян.
Усі сторони проводили патрулювання умовного кордону багато років, аж поки відносини між РФ та Грузією не загострились. 11 липня 2008 року, наприклад, Росія визнала, що над Абхазією та Південною Осетією літають її літаки та разом з тим відкликала свого посла з країни. У той самий час почалось вивезення з території літніх людей, жінок і дітей.
Трохи згодом почались два тижні жорстоких обстрілів грузинських міст та сіл. 6 серпня грузини намагались зв’язатись з російським урядом, але все було марно.
Російсько-грузинська війна
7 серпня президент Грузії Міхеіл Саакашвілі закликав Південну Осетію припинити вогонь. Наступного дня мали відбутись переговори. Проте 8 серпня 2008 року не пролунало слів миру, натомість було чутно лише звуки вибухів.
На момент, коли розпочалися обстріли, вже біля кордонів Грузії стояло угруповання 58-ї російської армії чисельністю 85 тисяч осіб — з технікою, з боєприпасами, з усім, — згадує Бачо Корчилава.
О першій ночі вже було заявлено про початок бойових дій. Грузинські збройні сили на той момент складали 28 тисяч.
Довгий час жодна зі сторін не називала бойові дії війною. Грузинська сторона говорила про наведення конституційного ладу на території Південної Осетії. А росіяни заявляли про “операцію з примушення до миру” (вигадане росіянами визначення). Та результат виявився однаковим — розпочалась саме війна, яка потім отримала кілька назв: п’ятиденна, серпнева, або ж 888 відповідно до дати початку конфлікту. Самі ж росіяни називають її “маленькою переможною війною”.
Грузини сподівались, що встигнуть дійти до Рокського тунелю та підірвати його, би перекрити дорогу росіянам до кордону. Проте виявилось, що ворог вже почав контролювати цю територію та вже суттєво просунувся вглиб країни — наприкінці активної фази конфлікту до Тбілісі їм лишалося 55 кілометрів. Це приблизно, як від Білої Церкви до Києва.
Російські війська були біля таблички Тбілісі.
Поки тривали бойові дії в стратегічно важливому Південно-Кавказькому регіоні, відбулося скликання Радбезу ООН, що призвело лише до висловлення генсеком свого глибокого занепокоєння.
Відсутність глобальної підтримки світу та сильний натиск РФ призвів до того, що МЗС Грузії заявило про готовність негайно розпочати перемовини. Пізніше, 12 серпня, президент РФ Дмитро Медведєв оголосив про завершення активних бойових дій. Та територію Грузії російські окупанти покинули лише 16 серпня, якщо не враховувати їхнє перебування в Абхазії та Південній Осетії.
Минуло 17 років, світ не зробив своїх висновків, а тому війна прийшла й в Україну і вже триває тут ціле десятиліття. Та грузини не забули про спільного ворога, а тому стали пліч-о-пліч з українцями.
Читай, як грузинські добровольці в ЗСУ боронять Україну від окупантів та чому їх переслідує власний уряд.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!