Війна — це важко, боляче і страшно. Кожен переживає свій особистий травмуючий досвід, у всіх українців болить по-своєму.
Однак пліч-о-пліч із сумом крокує й радість. Ці протилежні, але дуже важливі емоції природньо доповнюють одна одну. Як ділитися цією радістю зараз, коли так багато болю і втрат?
Сили ЗСУ борються й віддають свої життя за наші посмішки й повноцінне життя, тому радіти треба навіть під час війни. Головне — знайти баланс.
Зробити це допоможе психотерапевт Ілля Полудьонний. Він розповів, як виражати свою радість, щоб не ранити інших, і чому осуд чиєїсь радості шкодить передусім тобі.
Війна може багато чого принести у життя: нових людей, новий досвід, усвідомлення та погляди.
Коли людина перебуває на межі між життям та смертю, а кожен день може стати останнім, починається процес переоцінки цінностей, а життя перестає відкладатися на потім.
Через це людина може відчувати багато позитиву, особистісних і зовнішніх трансформацій.
До прикладу, знайти кохання всього життя, хоча до того була довгий час самотня. Або людина завжди жила в мегаполісі, хоча мріяла про гори. Війна ж допомогла втілити мрію.
Могла знайти роботу, від якої нарешті отримує задоволення, або її праця почала більше оплачуватися.
Важливо пам’ятати, що людина не почувається щасливою тому, що помирають інші. Вона почувається так, бо закохалася або переїхала в гори тощо.
Однак, коли ми ловимо себе в моменті радості, то можемо зустрітися з соромом і відчути себе неправильними.
Війна — це жахлива й травмуюча подія для свідомості суспільства. Через цю травму колективний українець, якому боляче, може конфліктувати з твоїм самовідчуттям.
Колективний українець зараз глибоко травмований і перебуває у стані кризи. Ти можеш спроектувати на себе цей колективний процес.
Соромитися своїх позитивних емоцій змушує внутрішній конфлікт, де тобі як особистості може бути добре, але це почуття пригнічує колективна травма.
Звісно, коли людина проявляє нечутливість або навіть демонстративно, на перший погляд, танцює в клубі під час комендантської години, то у суспільства це викличе обурення й бажання засудити.
Адже зараз більшість українців перебувають у стані афекту. Навколо багато переживань, стресу, а подібна безтурботність може запустити тригери, які призведуть до зростання напруги та конфліктів.
Тому проявляти свою радість треба помірно, виявляючи емпатію до почуттів інших.
Однак проблема може бути не в тому, хто радіє. Може трапитися так, що людина цілком виправдано поділилася позитивом, а ти все одно почуваєш обурення. Річ може бути в тому, що ти блокуєш свої емоції.
Перше, що потрібно усвідомити, коли всередині наростає напруга й хочеться висловити своє обурення — ти нічого не знаєш про людину.
Яку травму вона пережила, а може, когось втратила. Не знаєш, скільки вона працює, волонтерить, донатить і допомагає. Тому треба бути добрішим(-ою).
Коли ти спіймав(-ла) себе на такому почутті, то час зазирнути в себе й подивитися на “Тінь” — відповідно до концепції Карла Юнга.
Ця “Тінь” з’являється тоді, коли ми витісняємо щось зі своєї свідомості, бо воно несумісне з уявленням про себе.
До прикладу, ти хочеш чогось: кудись поїхати чи сходити, але твоя або нав’язана система цінностей не дозволяє цього зробити, тобі соромно.
Це бажання нікуди не зникає. І коли ти помічаєш, що хтось може собі це дозволити, з’являється почуття заздрості, подекуди навіть злості.
Замість того, щоб дозволити собі зробити бажане, людина витісняє потребу в несвідоме, а далі починає критикувати людей за те, чого не може зробити сама.
Подекуди критика переростає в бажання покарати за допомогою суспільного приниження, докору чи осуду. Але коли караєш інших за те, що не можеш зробити сам, енергія витрачається намарно.
Саме тому завжди віддзеркалюй ситуації та дивися на себе: можливо, ти теж прагнеш зробити щось, чого собі не дозволяєш.
Навколо може бути багато токсичних людей, які пригнічують тебе й твій моральний стан. Ми розповіли, як спілкуватися з токсичними людьми й лишитися в здоровому глузді.