“Ховати сльози чи плакати разом: чи варто мамі показувати свою емоційну вразливість дітям?”

“Нарешті вклала дитину, можна виплакатися”. Такі репліки подекуди трапляються у батьківських групах у соцмережах, де мами обговорюють своє життя під час повномасштабної війни.

Нерідко жінки живуть із переконанням, що плакати перед дітьми неприпустимо. Вони вважають, що показувати свою слабкість — означає руйнувати власний авторитет в очах дитини. Або ж не хочуть лякати чи засмучувати дітей.

У таких ситуаціях матері тримають себе в руках до останнього та зрештою заганяють себе у кризові стани, або ж приховують сльози. Та чи справді дитині не слід бачити маму, що заплакала? І що робити, якщо ти боїшся налякати малечу, але більше не можеш стримуватися, пояснила Роксані Рублевській психологиня фонду Голоси дітей Юлія Міцна.

Мама може плакати, і це нормально

У період війни наші психологічні ресурси часто вичерпуються. Будемо відвертими, причин для сліз у жінок зараз надто багато: хвилювання за чоловіка в ЗСУ, тривога за дітей під час обстрілів, погіршення фінансового стану, страшні новини, невизначеність, нескінченне почуття небезпеки. А у багатьох — вимушений переїзд, зміна кола спілкування, і багато іншого.

Мама може плакати, переживаючи особисті труднощі або відчуваючи важкість від відповідальності за дітей та їх безпеку. А інколи й без видимої конкретної причини: у деяких випадках часті сльози є індивідуальною особливістю нервової системи та емоційною регуляцією матері.

Важливо розуміти, що емоційна вразливість не завжди вказує на депресію чи інфантильність. Сльози загалом — це нормальна природна реакція на стрес. Це має розуміти як мама, так і дитина.

Щобільше — здатність матері відкрито виражати свої почуття може навіть зміцнювати зв’язок з дитиною.

Чому мамі варто не приховувати свої сльози

1. Навчити дитину розуміти та приймати свої емоції та при цьому не засуджувати себе за них — одна з важливих задач, що стоять перед батьками. Дитина, яка бачитиме, що мама не соромиться своїх сліз, і сама розумітиме, що емоції — це нормально. Адже як дитина зрозуміє, що виражати емоції через сльози не соромно, якщо мама ніколи цього не робить? Щобільше, у неї не складеться шкідливої асоціації, що сльози — прерогатива дітей, а в міру виростання, їх треба придушувати.
2. Законсервована негативна емоція — все одно відчувається. Ви будете роздратовані й агресивні. А діти завжди відчувають настрій батьків і можуть звинувачувати у ньому себе. Сльози мами, які вона може зрозуміло прокоментувати, навіть підсилять відчуття безпеки у дитини, адже вона зрозуміє, що відбувається. В іншому випадку вона буде бачити, що мама злиться, тривожиться, або сумує: і відчуватиме власну провину. Цей негатив не буде проговорений і призведе до непорозумінь.
3. Якщо жінка часто стримує сльози, це може вилитися у проблеми: і емоційні, і фізичні. Невиражені емоції можуть спричинити стани тривоги, агресії чи депресії, а фізична напруга – м’язові судоми, головний біль, вегетативні розлади, безсоння.

Отже, плакати можна. Але важливо — пояснювати це дитині доступними їй словами. Твої пояснення повинні відповідати віку дитини, щоб не травмувати її психіку, а лиш зняти її власне занепокоєння вашим станом.

Не потрібно катастрофізувати подію. Краще розповісти, що сльози мами — реакція на важку подію. Необхідно показувати дітям приклад, як дорослий переживає складні почуття та справляється з ними.

Читати на тему

”Кажуть, що в одинокої мами син може вирости слабким. Як без тата виховати впевненого у собі чоловіка?”

Поради для матусь, які самотужки виховують синів.

Пояснення маминих сліз можуть виглядати так:

• Іноді люди плачуть, коли їм важко. Сьогодні мама відчуває сум/біль/тривогу, але це не твоя провина. Я люблю тебе і все буде добре.
• Коли я дуже втомлена, сльози допомагають мені відчути себе краще. Дякую тобі за те, що ти поряд. Ти — захисник мого серця.
• Мамі зараз боляче через ______, та все скоро владнається. Дай-но я тебе обійму.

А ось так краще не відповідати, щоб не травмувати дитину:

• Це через тебе мама завжди плаче, ти постійно мене доводиш до сліз!
• Ти нікого не любиш, не жалієш, тобі все одно на мати!
• Дай мені спокій, зараз не до тебе, хіба не бачиш, що мені погано?!
• Не важливо, чому я плачу. Ти ще маленький, все одно не зрозумієш.

Навіть якщо дитина засмутиться разом з вами, це природна реакція на неприємну ситуацію. Проте вона зростатиме з думкою, що своєчасно виражати емоції у колі найближчих є нормою. Це навчить дитину емпатії, підтримці, сприятиме довірі до мами.

Винятком може бути моменти загрози життю та здоров’ю, в які дорослий повинен взяти себе в руки та бути зібраним. Навичка керувати своїм емоційним станом у кризовій ситуації може врятувати життя, адже людина зберігає здатність швидко реагувати.

Як собі допомогти

Втім, сльози — не єдиний спосіб подолати стрес та привести в норму свій психологічний стан. З цим можуть впоратися техніки для швидкого заспокоєння. Вони допомагають врівноважити свою психіку через дихання та фізичні рухи.

Ось кілька таких технік:

Свічка – квітка — техніка, що розслабить і допоможе відновити спокій через глибоке дихання. Уявіть, що ви тримаєте в одній руці квітку, що приємно пахне. В іншій — свічку. Повільно зроби вдих через ніч й уяви, що відчуваєш запах квітки. Повільно зроби ротом видих, наче задуваєш свічку. Повтори вправу три-п’ять разів, не поспішаючи.

Напружся – видихни — вправа швидко знижує рівень страху чи тривоги. На видиху слід напружити все тіло, аби прожити емоцію. На видиху — розслабитись, відпустивши її. Продовжувати впродовж двох хвилин.

Мурашник активізує увагу на тілі, перемикаючи фокус з неприємних емоцій чи думок. Уяви, що ти встаєш на мурашник і що по вам повзають мурахи. Почни швиденько струшувати їх зі свого тіла шляхом легкого постукування чи симуляцією очищення.

Потягушки слід робити одну-дві хвилини й не тільки після сну, а й коли ти переживаєш кризові емоційні стани. В момент стресу м’язи спазмовані та від цього тривожність тільки збільшується. Розтягуючись, ти повертаєш м’язи в нормальний стан, що сприяє швидкому заспокоєнню.

Стабілізація емоційного стану — це відповідальність дорослого. Якщо вразливість поглиблюється, заважає рутині та вихованню дитини, варто звернутися по допомогу до психолога.

Мама може бути ослабленою в той чи інший період свого життя, але це не знімає з неї відповідальність за дитину. Кожна жінка може попросити про допомогу, адже піти на психотерапію — перший крок до вирішення проблеми.

Варто розуміти, що особливо під час війни дитина постійно ставитиме незручні запитання і важливо, щоб навіть крізь сльози мами, вона чула відповіді, які свідчитимуть про захист та безпеку.

Також раніше ми розповідали, як спілкуватися з дитиною, коли тато або мама на фронті.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!